75% росіян вважають радянську епоху найкращою за історію країни. ОПИТУВАННЯ

Три чверті росіян (75 відсотків) вважають радянську епоху найкращою за історію країни, 18 відсотків не згодні з цією думкою.

Про це свідчать дані опитування "Левада-центру", повідомляє Радіо Свобода.

 
ФОТО: AFP

Словосполучення "радянська епоха" частіше асоціюється в опитаних зі стабільністю і впевненістю в майбутньому (16 відсотків відповідей), хорошим життям в країні (15 відсотків) і особистим життям – дитинством, юністю, батьками (11 відсотків).

Негативні оцінки виникають набагато рідше: про дефіцит, черги і талонах згадують 4 відсотки опитаних, про залізну завісу, застої і репресії – по одному відсотку.

65 відсотків росіян шкодують про розпад СРСР, стільки ж вважають, що його можна було уникнути. 26 відсотків опитаних висловили протилежну думку з обох питань.

При цьому половина тих, хто жалкує про розпад СРСР говорять, що вони засмучені втратою почуття приналежності до "великої держави", 49 відсотків шкодують про руйнування єдиної економічної системи, більше третини – про зростання взаємної недовіри.

Однак "повернутися на шлях, яким рухався Радянський Союз" хочуть лише трохи більше чверті росіян (28 відсотків). Більше половини опитаних (58 відсотків) виступають за "власний, особливий шлях" розвитку країни, а кожен десятий вважає, що Росії слід орієнтуватися на європейський варіант.


Водночас, за даними соціологічної групи "Рейтинг" станом на 2018 рік лише третина мешканців України жалкували про розпад у 1991 році Радянського Союзу. При цьому 55% респондентів не мали ностальгії за СРСР. Найбільше тих, хто сумував за минулим, в областях півдня та сходу, найменше – на заході.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.