АНОНС: Лекція «Найменша держава з найбільшими претензіями у Європі»

11 жовтня 1938 року Підкарпатська Русь/Карпатська Україна отримала самоуправний статус у складі Чехо-Словацької республіки. За короткий період регіон із периферії національного руху перетворився на справжній «український П’ємонт», з яким українці у всьому світі пов’язували надії на відродження незалежної соборної держави.

УІНП запрошує на лекцію до річниці проголошення незалежності Карпатської України.

 

Поява Карпатської України сильно актуалізувала українське питання і на міжнародній арені. Вона стала предметом роздумів і обговорень міністрів, дипломатів і ширшої світової громадськості.

Тільки протягом останніх чотирьох місяців 1938 року британська преса опублікувала близько тисячі статей і повідомлень про події у та навколо Карпатської України.

У той час на Заході обговорювалися можливі плани походу Гітлера на Схід з використанням українського питання. У середовищі дипломатів та ЗМІ склалося хибне враження, що Третій Райх підтримує Карпатську Україну з метою забезпечення її незалежності і створення на її базі "Великої України", що мала включати українські терени у складі Чехо-Словаччини, Польщі, Румунії та СРСР.

Галас, піднятий з цього приводу західноєвропейською пресою, деякою мірою насторожив Угорщину й Польщу, а також викликав саркастичну реакцію Й. Сталіна на XVIII з'їзді ВКП(б), що засвідчило побоювання СРСР щодо існування Карпатської України.


Про те:

- Яку роль відіграло українське питання у міжнародній політиці у період чехословацької кризи?

- Що насправді думав про Карпатську Україну Гітлер?

- Чому був стривожений Сталін?

- І які цілі переслідував Захід?

Можна дізнатися на лекції кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника меморіального музею "Територія Терору" (м. Львів) Олександра Пагірі.


Час: 13 березня, п'ятниця, 18:00


Місце: Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану, Майдан Незалежності, 18/2, м. Київ


Вхід вільний.
Потрібна попередня реєстрація за посиланням.


Організатори: Український інститут національної пам'яті, Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.