Презентували книгу про участь Миколаєва у подіях Кримської війни. ВІДЕО

У Миколаївській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація книги трьох авторів про участь Миколаєва у подіях Кримської війни у 1853 – 1856 роках.

Про це повідомляє Суспільне.UA

 

Робота над книгою "Миколаїв у Східній (Кримській) війні 1853-1856 років" тривала три роки. Співавтор, історик Євген Горбуров, каже: "Мета наукового видання: показати правдиві факти Східної війни".

"Так вийшло, що всі лаври цієї війни, не дивлячись на те, що вона була програна в Російській імперії, дісталися місту Севастополь, і незаслужено наше з вами славне місто Святого Миколая, місто Миколаїв, воно було обійдене істориками, дослідниками, як вітчизняними, так і зарубіжними.

Ми спробували в нашій книзі відновити справедливість і надати статус незвичайного міста, яке брало участь у цій війні. Хоча в Миколаєві не прозвучало жодного бойового пострілу, але те, що лягло на плечі містян, те, що лягло на плечі міської влади, військових командирів, заслуговує дуже пильної і шанобливої уваги" - каже Євген Горбуров.

Для написання книги автори використовували матеріали з Державного архіву області. У книзі 313 документів, що об'єднують події Кримської війни та Миколаїв. Вони систематизовані та об'єднані у 12 тематичних розділів.

Співавторка книги Лариса Левченко каже: "Це документи, які зберігаються виключно в Державному архіві Миколаївської області , вони датуються серединою ХІХ століття і авторами їх, скажімо так. Справжніми авторами є ті люди, які їх складали ще понад 150 років тому.

Тому ми вже є такі собі автори-укладачі. Але в чому цінність такої роботи? Така робота стає основою для подальших наукових досліджень, тому що немає джерел – немає історії".

Співавторка книги Катерина Беляєва родом із Миколаєва, зараз проживає в Росії. У книзі використала документальні свідчення подій з архівів Москви та Санкт-Петербургу.

Співавторка книги Катерина Беляєва каже: "Саме за станом миколаївських госпіталів, що тут відбувалося. Два військових медики з Санкт-Петербургу були в цей час сюди спрямовані.

У них є дуже хороший опис самого міста, що тут було, яким був стан військових госпіталів, де розташовувалися. Ось цю інформацію вдалося дістати нам, вона присутня в нашому виданні".

Книга російсько-англійська. Вийшла накладом 1000 примірників у видавництві "Іліон".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.