В Україні випустили поштову марку до 200-річчя відкриття Антарктиди

На центральному Головпоштамті в Києві відбулося спецпогашення поштової марки, поштової листівки та поштового конверта присвячених 200-річчю відкриття Антарктиди.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"200 років тому людство відкрило для себе не тільки Антарктиду, перші українці побачили цей континент. Нині Україна належить до того елітного клубу країн, які мають можливості поводити наукові дослідження планетарного масштабу.

Українська нація – одна з тих націй, які забезпечували науковий прогрес всього людства. Станом на сьогодні наша наступна 25-та наукова антарктична експедиція має середній вік учасників 40 років. Це унікальна можливість для наших учених, не емігруючи за кордон, перебуваючи в Україні, проводити наукові дослідження.

Це вікно можливостей, яке, на жаль, не так часто зустрічають наші науковці", - сказав на церемонії спецпогашення перший заступник міністра освіти та науки Юрій Полюхович.

Як зазначив на церемонії директор Національного антарктичного центру Євген Дикий, українці присутні в Антарктиді з самого її відкриття. Зокрема, в експедиції, яка у 1820 році підійшла до узбережжя Антарктиди, заступником командира був українець Іван Завадовський, також серед учасників експедиції Роберта Скотта, одного з першовідкривачів південного полюса, був українець Антон Омельченко з Полтавщини. "Зараз його правнук, теж Антон Омельченко, працює на станції "Академік Вернадський"", - розповів Дикий.

Також, за його словами, українці брали активну учать в антарктичних експедиціях та їх підготовці за часів Радянського союзу. Перша експедиція в Антарктиду під прапором України відбулася в 1996 році. У 2020 році в березні стартує 25-та, ювілейна, українська антарктична експедиція.

Один з учасників цього складу експедиції – геофізик Юрій Отруба – привезе на станцію пам'ятний конверт, листівку та марку з відбитком спеціального штемпеля з нагоди 200-річчя відкриття Антарктиди. На поштовій листівці та марці зображені субантарктичний пінгвін.

Марка випущена в кількості 130 тисяч екземплярів, коштує 9 грн, використовуватиметься для пересилання в межах України.


Довідково. Українська антарктична станція Академік Вернадський вже двічі була зображена на поштових марках – у 1996 році, коли Велика Британія передала Україні свою станцію "Фарадей", та в 2009 році з нагоди збереження полярних регіонів та льодовиків.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.