Архів СБУ презентував збірку «Кримськотатарський національний рух у 1917–1920 рр.». ФОТО. ВІДЕО

В інформаційному агентстві «Укрінформ» відбулась презентація збірки «Кримськотатарський національний рух у 1917–1920 рр. за архівами комуністичних спецслужб», створеної за матеріалами Галузевого державного архіву Служби безпеки України.

Про це повідомляє пресслужба СБУ.

 

У заході взяли участь голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, доктор історичних наук професор Станіслав Кульчицький, голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов, представники державних установ та громадських організацій, науковці.

"Це видання містить раніше невідому або малодоступну для широкого загалу і фахівців інформацію про один із ключових періодів в історії кримськотатарського народу – про національний рух у період воєн і революцій 1917–1920 рр.", – зазначив під час спілкування із присутніми директор Архіву СБУ Андрій Когут.

 

Структурно книга складається із двох частин, історичного екскурсу та добірки архівних документів. Так на окрему увагу заслуговують розсекречені матеріали зі справи "Міллі-Фірка", а особливо протоколи Слідчої комісії Кримськотатарського парламенту із відомостями про жертви серед місцевого населення та матеріальні збитки внаслідок захоплення більшовиками влади в Криму.

Паралелі із сучасними подіями та ситуацією на тимчасово анексованому півострові провести не складно.

 

"Читачам також будуть цікаві чекістські переклади чотирьох протоколів національних установчих зборів і першого Курултаю від грудня 1917 року. Оригінали цих матеріалів лишилися в Криму", – зазначив Андрій Когут.

У цьому контексті автор історико-аналітичної частини книжки і наукових коментарів до документів та співупорядник видання Андрій Іванець наголосив, що важливу роль для висвітлення трансформації корінного в Криму кримськотатарського народу у етнонацію у 1917–1920 рр. мають документи репресивних органів СРСР.

"Для українських вчених утруднений, а іноді і унеможливлений доступ до них на тимчасово окупованій території Криму і в Росії. Втім завдяки процесам декомунізації такі документи можна вивчати у архівах на вільній території України", – наголосив науковець.

 

Поява збірки є результатам спільної та кропіткої праці фахівців ГДА СБУ, Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України та Центру досліджень визвольного руху за підтримки Міністерства культури, молоді та спорту України.


Вміщені до збірки матеріали доступні також в електронному форматі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.