АНОНС: Лекція «Від «Щедрика» до «Carol of the Bells»: культурна дипломатія Симона Петлюри»

Україна не перше століття чинить культурно-інформаційну протидію російській пропаганді в світі. Наскільки вона була вона успішною 100 років тому? Дослідниця історії світових гастролей Української Республіканської Капели Тіна Пересунько у Києві розповість про маловідому дипломатичну місію «Щедрика» в Європі та Америці у 1919-1924 рр. задовго до його трансформації на американський бренд «Carol of the Bells».

Про це повідомляє Національний музей історії України.

 

Як український "Щедрик" Миколи Леонтовича потрапив за кордон? Хто спродюсував мистецьку інтервенцію "української весни"? Яким чином Симон Петлюра причетний до тріумфу "Щедрика" і української композиторської школи в світі?

Тіна Пересунько дасть відповіді на ці питання, а також розповість про захоплюючі приклади налагодження місточків для діалогу світового тріумфального турне Української республіканської капели під орудою диригента Олександра Кошиця та про особливу актуальність культурної дипломатії у наші дні, коли над Україною нависла російська агресія.


Лектор: Тіна Пересунько – наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, авторка й кураторка науково-просвітницького проекту "Світовий тріумф "Щедрика" – 100 років культурної дипломатії України".

Упродовж останніх років займається дослідженням закордонних гастролей Української Республіканської Капели під орудою Олександра Кошиця, як інструменту політики культурної дипломатії Симона Петлюри і першого проекту зовнішньої культурної політики України.


Час: 26 січня, неділя, 15:00.


Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2.


Контакт: (044) 278-48-64.


Вхід до музею на лекцію – 30 грн.  

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.