На місці найбільшого бою УПА побудують меморіальний комплекс

Біля урочища Гурби на Рівненщині побудують меморіальний комплекс. Наразі відділ культури і туризму Здолбунівської РДА оголосили тендер на початок робіт.

В Здолбунівській РДА планують розпочати будівництво меморіального комплексу "Героям Гурбинської битви" біля урочища Гурби, на території Будеразької сільської ради. Про це повідомляє Рівне1.

 

Очікувана вартість проекту становить понад 8 мільйонів гривень. Як повідомила начальниця відділу культури і туризму Елеонора Стеценко, цьогоріч роботи розпочнуть. Все тому, що 1 мільйон гривень вже на будівництво закладено у бюджеті. Також можливі і додаткові надходження на проект.

Проектом передбачено облаштування колонади, встановлення пандуса, освітлення, влаштування свердловини, облаштування території, сходів та інше.

Незабаром Здолбунівська РДА представить повну візуалізацію проекту будівництва.


Довідка. Найбільшим зіткненням УПА з ВВ НКВД стали бої у Кременецьких лісах навколо урочища Гурби на межі Рівненщини й Тернопільщини навесні 1944 р., коли 3–4 тис. бійців прорвалися з кільця оточення, яке налічувало, за різними даними, 15–30 тисяч радянських солдатів.

У квітні 1944 р. розвідка НКВД помітила велику концентрацію підрозділів УПА в масиві Кременецьких лісів на межі Рівненської та Тернопільської обл. 21 квітня чотири бригади Внутрішніх військ і кавалерійський полк за підтримки танків і штурмових літаків взяли ліс у кільце.

В оточенні опинилося шість куренів УПА і велике з'єднання "Холодний Яр". Крім того, в лісі переховувалися цивільні, які втікали від радянських репресій або були мобілізовані до повстанських лав (біля тисячі осіб).

Оточені повстанці вирили окопи й облаштували позиційну оборону за фронтовою тактикою, що в умовах партизанської війни було явищем винятковим. Протягом 21–27 квітня відбулося 26 боєзіткнень із Внутрішніми військами, деякі з яких тривали по 8–11 годин. Та найбільший бій стався під с. Гурби 24 квітня.

Оцінивши обстановку, командувач силами УПА Петро Олійник – "Роман" дав наказ на прорив. Ціною великих втрат у людях, артилерії, зброї та спорядженні повстанці вирвалися з пастки. Загальні втрати повстанців і цивільних історики оцінюють як близько 400 людей. Чекістські втрати склали теж кількасот бійців.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.