На Львівщині перепоховали останки воїнів УПА. ФОТО

6 грудня, у День Збройних Сил України, в селищі Дубляни Самбірського району з усіма християнськими та військовими почестями перепоховали знайдені в лісі останки чотирьох воїнів УПА.

Про це повідомляє сайт КП ЛОР "Доля".

 
Фото: Святослава Шеремети

Церемонія перепоховання останків вояків УПА відбулась у місцевому храмі, де священники відслужили поминальну панахиду. Потім домовини, вкриті червоно-чорними та синьо-жовтими прапорами, від церкви перенесли до місця вічного спочинку, що біля символічної могили, насипаної на честь увічнення пам'яті уродженців селища – борців за волю України. Тут полеглим воякам УПА, за традицією, військові віддали сальву пострілами із автоматів.

Останки українських воїнів були віднайдені фахівцями меморіально-пошуковго центру "Доля" на околиці лісу неподалік селища Дубляни. За інформацією місцевих мешканців в роки війни енкаведисти таємно і подалі від місця злочину закопували вбитих або замордованих у тутешніх більшовицьких катівнях вояків УПА.

 
Фото: Святослава Шеремети

Як зазначив у коментарях секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій, директор меморіально-пошукового Центру "ДОЛЯ" Святослав Шеремета, експедиція з пошуку та ексгумація віднайдених пошуковцями останків чотирьох воїнів УПА на околиці лісу поблизу селища Дубляни відбулася з ініціативи та підтримки депутата Львівської обласної ради Олега Домчака.

"Дослідження з пошуку та ексгумацію провели працівники підприємства "Доля" під час пошукової експедиції 2019 року. Роботи з пошуку останків інших загиблих будуть продовжуватися і в майбутньому, бо за свідченнями місцевих мешканців, краєзнавців, а також відповідно до наявних архівних матеріалів, на цьому місці можуть знаходитися останки понад сотні полеглих воїнів УПА, які загинули у боях із воячнею НКВД у 40-50-их роках.

Також тут можуть покоїтися останки тих, хто був закатованим в енкаведистських буцегарнях, коли містечко Дубляни було районним центром.

 
Фото: Святослава Шеремети

Ми вшановуємо пам'ять наших героїв, які загинули за волю України, саме нині, 6 грудня – у День збройних сил України та у присутності нинішніх українських військових, які віддали військові почесті полеглим воїнам УПА.

Важливо те, що ці українські герої – українські хлопці, які загинули за волю свого народу, нарешті отримали нашу вдячну молитву та військові почесті. Від сьогодні їхні останки покояться на почесному місці селищного кладовища", – зазначив Святослав Шеремета.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.