Людмила Ігнатенко заявила, що не давала дозволу HBO розповідати її історію в серіалі «Чорнобиль». ВІДЕО

Дружина загиблого пожежника-ліквідатора аварії на ЧАЕС Людмила Ігнатенко, яка стала прообразом головної героїні у серіалі від HBO «Чорнобиль», заявила, що не давала каналу дозволу розповідати її історію.

Про це вона розповіла в інтервʼю BBC, передає The Бабель.

Людмила Ігнатенко на річниці памʼяті ліквідаторів катастрофи на ЧАЕС у 1990 році
Людмила Ігнатенко на річниці памʼяті ліквідаторів катастрофи на ЧАЕС у 1990 році
ФОТО: Igor Kostin / Sygma

"Коли дізналась, що фільм буде про мене, було образливо та неприємно. ... Я вважаю, що телекомпанія вчинила неправильно, що не зустрілась зі мною. Мені телефонували з Москви, казали:

"Ми знімали фільм у Латвії, Києві, не змогли з вами звʼязатись, але хотіли". Це вже на той момент фільм був знятий. Мені запропонували $3 тисячі "просто так", але я поклала трубку, думала, що це фейк", — розповіла Ігнатенко.

За її словами, на сприйняття дзвінка також вплинув той факт, що телефонували з Росії.

Вона додала, що їй неприємно було дивитись деякі кадри з фільму, зокрема, сцену з поховання її чоловіка: "Мені було боляче від неправди у фільмі, що я стою із взуттям у руках. Так, Васю поховали без взуття, але взуття було поруч з ним", — пояснила Ігнатенко.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.