На Львівщині відкрили відновлену криївку УПА. ВІДЕО

У Брюховичах урочисто відкрили криївку, яку енкаведисти знищили у 1946 році. Тоді у кількаденному бою загинули троє бійців УПА. Вони взяли весь вогонь на себе, щоб побратими змогли втекти з облави.

Оновлену схованку робили за згадками місцевих довгожителів, а роботи тривали майже півроку. Тепер поблизу Львова є ще одна криївка, яка в точності відтворює умови життя бійців УПА, повідомляє zaxid.net.

 

Криївку на Круковій горі облаштували таємно, тому досі ніхто не знає, коли вона почала діяти. Вона мала стратегічне значення, бо з гори добре проглядалося село.

Однак у лютому 1946 року енкаведисти підкралися непомітно. У боротьбі із загарбниками загинули Володимир Майор, Павло Михальчук та Костянтин Струк.

"Енкаведисти почали оточувати повстанців й почалася стрілянина. Хлопці почали відстрілюватися, повибивали шибки, а ці позалягали… Мені дідусь розказував, йшов бій.

Троє вояків УПА залишилися, бо треба було, щоб інші відійшли. І вони лишилися тут і відстрілювалися, взяли вогонь на себе, тож іншим вдалося вийти з облоги", — розповідає дослідник історії цієї криївки Володимир Стадник.

Наслухані про ті трагічні часи й місцеві мешканці. Пані Люба згадує, що участь у повстанському русі брали багато односельчан. Одні загинули, інших відправили на Сибір, і лише одиниці врятувалися.

"Мені бабця то розказувала, а я так то пам'ятала. Вона казала, що на Круковій горі, а де саме вона не знала, бо колись тут не можна було ходити. Але тут дуже багато... Тільки запам'яталися троє, але тут було більше із Зашкова, із Завадова були, і з Борщовичів, по-моєму", — згадує місцева мешканка пані Люба.

Цією криївкою змогли б користуватися кілька повстанців. Та лише ті, що її збудували. Укриття облаштоване по-простому: всі речі з підручних матеріалів, скриня та пічка.

"Такі криївки будувалися ночами і безшумно. Завжди без цвяхів, бо щоб забити цвях, треба пошуміти. Дротами скручували. Дротами кріпили, щоб менше гуркотіти. Якщо в радіусі кілометра був якийсь рух, то роботи припинялися", — пояснює історичні особливості член товариства пошуку жертв війни "Пам'ять" Любомир Міклуш.

Відновлювали криївку майже півроку. Роботу ускладнювало розташування схованки. Майстри вручну виносили на гору всі матеріали і обладнання.

"Тут не було нічого. Був хіба пустир, зарослий кущами. Сама криївка була метрів 20 звідси в підвалі одного з будинків. Він зараз в аварійному стані і це є приватна територія, тому ми вирішили відновити її чуть дальше, якраз на схилі, звідки її буде видно, і на землях, які належать громаді селища", — розповідає про роботи співорганізатор проекту відновлення криївки Андрій Боднар.


Тепер на місці відновленої криївки відкриють музей, відвідати який зможуть усі охочі.

Локація: смт. Брюховичі, вул. Крукова Гора, координати – 49.921913, 23.973163.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.