На Львівщині відкрили відновлену криївку УПА. ВІДЕО

У Брюховичах урочисто відкрили криївку, яку енкаведисти знищили у 1946 році. Тоді у кількаденному бою загинули троє бійців УПА. Вони взяли весь вогонь на себе, щоб побратими змогли втекти з облави.

Оновлену схованку робили за згадками місцевих довгожителів, а роботи тривали майже півроку. Тепер поблизу Львова є ще одна криївка, яка в точності відтворює умови життя бійців УПА, повідомляє zaxid.net.

 

Криївку на Круковій горі облаштували таємно, тому досі ніхто не знає, коли вона почала діяти. Вона мала стратегічне значення, бо з гори добре проглядалося село.

Однак у лютому 1946 року енкаведисти підкралися непомітно. У боротьбі із загарбниками загинули Володимир Майор, Павло Михальчук та Костянтин Струк.

"Енкаведисти почали оточувати повстанців й почалася стрілянина. Хлопці почали відстрілюватися, повибивали шибки, а ці позалягали… Мені дідусь розказував, йшов бій.

Троє вояків УПА залишилися, бо треба було, щоб інші відійшли. І вони лишилися тут і відстрілювалися, взяли вогонь на себе, тож іншим вдалося вийти з облоги", — розповідає дослідник історії цієї криївки Володимир Стадник.

Наслухані про ті трагічні часи й місцеві мешканці. Пані Люба згадує, що участь у повстанському русі брали багато односельчан. Одні загинули, інших відправили на Сибір, і лише одиниці врятувалися.

"Мені бабця то розказувала, а я так то пам'ятала. Вона казала, що на Круковій горі, а де саме вона не знала, бо колись тут не можна було ходити. Але тут дуже багато... Тільки запам'яталися троє, але тут було більше із Зашкова, із Завадова були, і з Борщовичів, по-моєму", — згадує місцева мешканка пані Люба.

Цією криївкою змогли б користуватися кілька повстанців. Та лише ті, що її збудували. Укриття облаштоване по-простому: всі речі з підручних матеріалів, скриня та пічка.

"Такі криївки будувалися ночами і безшумно. Завжди без цвяхів, бо щоб забити цвях, треба пошуміти. Дротами скручували. Дротами кріпили, щоб менше гуркотіти. Якщо в радіусі кілометра був якийсь рух, то роботи припинялися", — пояснює історичні особливості член товариства пошуку жертв війни "Пам'ять" Любомир Міклуш.

Відновлювали криївку майже півроку. Роботу ускладнювало розташування схованки. Майстри вручну виносили на гору всі матеріали і обладнання.

"Тут не було нічого. Був хіба пустир, зарослий кущами. Сама криївка була метрів 20 звідси в підвалі одного з будинків. Він зараз в аварійному стані і це є приватна територія, тому ми вирішили відновити її чуть дальше, якраз на схилі, звідки її буде видно, і на землях, які належать громаді селища", — розповідає про роботи співорганізатор проекту відновлення криївки Андрій Боднар.


Тепер на місці відновленої криївки відкриють музей, відвідати який зможуть усі охочі.

Локація: смт. Брюховичі, вул. Крукова Гора, координати – 49.921913, 23.973163.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.