У Перемишлі більше немає вулиці імені українського священика Йосафата Коциловського

Під час засідання міської ради польського Перемишля 28 листопада було прийнято постанову про скасування вулиці, що носила ім'я Перемиського єпископа УГКЦ Йосафата Коциловського.

Про це повідомляє сайт газети "Наше слово".

 

Вулицю офіційно приєднали до прилеглої вулиці Івана Снігурського. За постанову проголосувало 6 депутатів, утрималося 9, також 4 не були присутні та 4 не голосували. Ніхто з депутатів не був проти зміни назви вулиці.

Видання пояснює, що вулицю Коциловського виділили з двох крайніх точок вулиць Кафедральної та Снігурського в червні 2013 року. Зробити це захотіли мешканці міста – кількасот людей підписалися під зверненням про створення вулиці. Їх підтримала також греко-католицька курія.

Відтак був поданий проект, за який проголосували тодішні депутати міської ради.

– Це мав бути крок на шляху до нормалізації польсько-українських відносин в місті, – говорить ініціатор ідеї, колишній голова міської ради, багаторічний активіст "Солідарності", а також останній перемиський воєвода – Ян Бартмінський.

Проте далеко не всі мешканці Перемишля поділяли думку Бартмінського, тому майже одразу після появи вулиці з'явилися противники назви. Вже тоді подавали громадський проект про скасування постанови – проте міська рада його не розглянула.

Одним із головних закидів проти блаженного була нібито нелояльність щодо польської держави та співпраця з німецьким окупантом.

Як зазначали ініціатори змін, "у Перемишлі в публічному просторі не може існувати назви вулиці, яка спричиняє настільки серйозні суперечки з огляду на освітній та виховничний аспект, а також конституційні правила вірності громадян Республіки Польща, особливо під час війни".

Ідея відміни назви вулиці Коциловського була одним із виборчих постулатів кандидатів від партії "Kukiz'15" на місцевих виборах 2018 року – своєрідна обіцянка для виборців правих поглядів. У якості компромісу пропонувалося перейменувати вулицю на честь іншого єпископа УГКЦ - Григорія Хомишина.

Прибічники імені Коциловського нагалошували, що Папа Римський Іоанн Павло ІІ після довгих та детальних перевірок з боку Ватикану проголосив єпископа блаженним. Крім того, вони нагадували про внесок Коциловського у порятунок кількадесяти єврейських дітей у Перемишлі за часів німецької окупації.

Перед самим голосування слово взяв депутат Войцех Блаховіч ("Громадянська платформа", РО), який зазначив, що треба дбати про добрі взаємини з українцями, які живуть в Перемишлі, а справа вулиці – це безпосередня зона їхніх інтересів.

Він висловив невдоволення тим, що з цього питання не відбулася суттєва дискусія, в якій могли б взяти участь обидві сторони суперечки. Пан Войцех закликав не піддаватися бажанню "реваншу" або демонстрації позиції сили.

"Нам не потрібна ескалація конфлікту, це не допоможе нам, полякам і українцям, спокійно жити поруч", – сказав він.

Депутат Януш Запотоцький ("Союз демократичних лівих сил", SLD) також наголосив на відсутності можливості почути обидві сторони та додав: "Разом живемо в цьому місті і разом можемо будувати його добробут, тому повинні про це думати".

Обидва депутати були серед тих, хто утримався від голосування.

Після завершення засідання депутат Мирослав Майковський ("Разом для Перемишля", колишня Kukiz'15) закликав всіх депутатів бути стриманими у висловах та не коментувати зміну назви вулиці в соцмережах.

"Може так бути, що буде трохи диму, як це часто буває при таких справах, але це мине. А нам треба іти далі", – сказав він.

Довідка. Йосафат Коциловський (1876-1947) — священик, доктор філософії і теології, професор, єпископ Перемишльської єпархії УГКЦ (1917-1947). Після Другої світової війни арештований радянською владою, помер у Лук'янівській тюрмі. 

24 квітня 2001 р. у присутності Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Йосафата Коциловського. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.