Стало відомо про ще один акт наруги над українським похованням у Польщі

Невідомі обмалювали пам'ятник на братській могилі воїнів УПА на кладовищі в Пикуличах на сході Польщі.

Про це пише польський портал Onet.

Вандали використали білу та червону фарбу - відповідно до кольорів польського прапору. Нею замалювали імена загиблив та тризуб на пам'ятнику.

У виданні зазначили, що редакція отримала фотографії від людини, яка наголосила, що є "тотальним противником знищення будь-яких поховань - радянських, німецьких, українських". Ця людина отримала знімки від анонімного джерела 30 жовтня, але лише нещодавно вирішила передати їх журналістам.

12 листопада, незабаром після отримання фотографій, журналісти зв'язалися з мерією міста Перемишль, аби отримати інформацію про акт наруги. Працівник мерії поїхав на кладовище в Пикуличах, але не знайшов на пам'ятнику жодних слідів фарби. Очевидно, її вже відмили.

Довідкова інформація

Українське воєнне кладовище в Пикуличах є місцем поховання загиблих в'язнів табору для військовополонених Галицької армії та Армії УНР. Упродовж 1920-1921 рр. на Українському воєнному кладовищі у Пикуличах було перепоховано близько 2 000 українських військовослужбовців.

Під час панування комуністичного режиму у Польщі територію цвинтаря перетворили на сміттєзвалище. Відновила цвинтар у 1990 р. українська громада Перемишля. У 2000 р. Рада охорони пам'яті боротьби та мучеництва Республіки Польща розширила територію цвинтаря – 27 липня того ж року у двох окремих братських могилах були перепоховані останки ексгумованих у селах Бірча та Лішня 47 вояків УПА.

На могилах коштом Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва Республіки Польща були встановлені надгробні таблиці з відповідними україномовними написами.

Могили на цьому цвитнарі вже ставали об'єктами вандалізму.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.