АНОНС: Лекція «Періодичний самвидав в УРСР — від політики до еротики»

Творча свобода 1960-х, всупереч очікуванням, тривала всього кілька років. Друковане слово, перш ніж дійти до читача, проходило через усі кола радянської цензури: тексти пристосовували до радянської ідеології, або ж не друкували зовсім.

PinchukArtCentre запрошує на третю лекцію літературної програми до виставки "Заборонене зображення".

 

У 1960-их з'являється негласне "табу" на імена неблагонадійних авторів.

Тоді ж розпочиналась доба самвидаву: автори самотужки поширювали вірші, прозу, публіцистику, переписуючи від руки, передруковуючи на машинках через копіювальний папір, фотографуючи, виготовляючи саморобні книги і періодику.

Але вже за декілька років виготовлення, розповсюдження і зберігання самвидаву стане кримінальним злочином, за ст. 62 КК УРСР від 5 до 10 років позбавлення волі.

Партнер заходу — Харківський літературний музей.

Кураторка літературної програми — Тетяна Пилипчук, співробітниця "Харківського ЛітМузею", кураторка виставкових та освітніх проектів.

Лектор: Вахтанг Кіпіані — український журналіст, публіцист, історик, головний редактор Інтернет-видання "Історична правда", засновник Музею-архіву преси.

Час: 10 жовтня, четвер, 19.00

Місце: PinchukArtCentre, вул. Велика Васильківська/Басейна 1/3-2, 3-й поверх, експозиція виставки, м. Київ.

Реєстрація обов'язкова.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.