Золото у єзуїтських сутеренах

Переоблаштувати підземелля, щоб влаштовувати там виставки музейного золота, збираються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.

Про це повідомляє "Вежа".

Ідеться про єзуїтські підземні склепіння, виявлені у музеї в 2010 році. Тоді в одному з експозиційних залів хотіли замінити паркет, який почав псуватись через вологу.

Коли працівники музею пересунули велику піч (один з експонатів) до іншого залу, то виявили під нею невеликий отвір. Вже під ним побачили велике провалля, заповнене будівельним сміттям.

 

Виявлене приміщення, як було з'ясовано музейниками – це підвал єзуїтьського колегіуму. Звідти і з'явилася волога, яка псувала паркет. Маючи таке приміщення, музейники вирішили, що його потрібно якось використовувати. 

– В нас шикарна археологічна колекція золота, яка складається із золота доби бронзи, включно з колекцією бурштину і бронзовими виробами та сарматського золота. Всі ці речі зберігаються в фондах нашого музею, окремі з них відомі в усьому світі. У вузьких колах, звісно.

Ці колекції ми показуємо дуже рідко, на тематичних виставках або під замовлення. Але ці речі потрібно презентувати гідно.

Саме тому ми вирішили зробити експонат в експонаті – помістити нашу найкращу колекцію в нашому найцікавішому залі, – цитує видання завідуючу сектором археології Вінницького обласного краєзнавчого музею Ольгу Грабовську

 

Така виставка вже має назву – "Золоті сутерени".

Втім, перед працівниками музею постало декілька проблем: необхідність створити в підземеллі специфічні, потрібні для зберігання золота умови, відновити підземелля та реконструювати залу над ним. 

– Фахівці нам розповіли, що відповідні умови з контролем клімату можна створити як в самому погребі, так і у вітрині, де виставлятимуться коштовності. Після цього вже не було ніяких сумнівів, тому замовили дизайн-концепцію Олександру Антонцю і зараз вже маємо уявлення як це може виглядати, – зазначає Ольга. 

Наразі невідомо, коли може розпочатись реставрація підземелля та адаптація його під виставку "Золоті сутерени". За словами працівників музею, реставрація погребу включає і необхідність реконструкції приміщень над ним. 

 

Довідка. Близько 1754 року для учнів Вінницького єзуїтського колегіуму було створено гуртожиток – двоповерховий будинок, на місці якого зараз розташований музей. Згодом приміщення належало Вінницькій окружній школі, а з кінця XVIII століття в трьох кімнатах першого поверху була міська в'язниця.

У 1816 арештантів звідти перевели, а будинок відремонтували і розмістили там господарчі приміщення. Відомо, що до погребу можна було потрапити з кухні. 

"Сутерени" - діалектне слово, синонім "підземелля".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.