Американець отримав привітання від російського моряка через 50 років. ФОТО

Житель Аляски Тайлер Іванофф пішов збирати дрова, а знайшов пляшку з посланням, залишеним ще 50 років тому.

Записка була написана російською мовою. Чоловік виклав її фото у своєму "Фейсбуці" і попросив підписників допомогти з перекладом, повідомляє українська служба Бі-Бі-Сі.

Автором послання виявився тодішній член екіпажу радянського судна "Сулак", який написав листа 20 червня 1969 року.

Російські ЗМІ з'ясували, що його звали Анатолій Боцаненко і він мав звання капітана.

Тайлер Іванофф розповів, що шукав дрова приблизно за 30 км на захід від селища Шишмарьов, коли йому на очі потрапила пляшка з пластиковою пробкою.

 
Пляшка, у якій була записки
FB Tyler Ivanoff

"Щоб витягнути її, мені довелося докласти чимало зусиль - я відкрив пляшку зубами", - сказав містер Іванофф виданню The Nome Nugget.

"Всередині вона була сухою, там пахло вином чи якимось іншим алкоголем. Записка теж була сухою", - додав він.

З допомогою користувачів "Фейсбуку" російський текст швидко переклали:

"Щирі вітання від російського флоту Далекосхідного пароплавства ВРХФ "Сулак". Вітаю вас, хто знайде цю пляшку, просимо повідомити за адресою місто Владивосток всьому екіпажу. Бажаємо вам хорошого здоров'я, довгих років життя і щасливого плавання. 20 червня, 1969".

Записка з пляшки виявилася сухою і неушкодженою
Записка з пляшки виявилася сухою і неушкодженою
FB TYLER IVANOFF

Коли канал "Росія-1" показав 86-літньому Боцаненку зображення записки, він розчулився до сліз. На судні "Сулак" пан Боцаненко ходив до 1970 року.

Тайлер Іванофф у своєму "Фейсбуці" зазначив, що "це дуже круто, як маленьке фото виросло в історію", і сказав, що одного дня, можливо, теж викине в море послання у пляшці.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.