Медведчука не можна називати агентом КДБ. Так ухвалив суд

Солом'янський районний суд Києва ухвалив рішення зобов'язати видання "Україна молода" спростувати твердження, що політик Віктор Медведчук був агентом КДБ, яке газета опубілкувала на своїх сторінках.

Кум російського президента і один з лідерів партії "Опозиційна платформа – За життя" Віктор Медведчук виграв суд у видання "Україна молода". Про це повідомляє "Главком" із посиланням на рішення Солом`янського районного суду Києва від 24 червня.

Позов на газету політик подав у кінці 2018 року через публікацію "Хрестовий похід Кремля: Як Московія привласнила православ’я Київської Русі та чому не хоче його втрачати»".

Автор статті Григорій Омельченко, генерал-лейтенант СБУ і Герой України, вжив у тексті формулювання "Віктор Медведчук (агент КДБ під псевдонімом «Соколовський»)". Позивач заявив, що це недостовірна інформація, яка має бути спростована.

Віктор Медведчук
Віктор Медведчук
Главком

На думку Медведчука, оскільки тоталітарний режим та діяльність органів державної безпеки СРСР були законом визнані злочинними, висловлювання про його нібито співробітництво з КДБ в сучасній Україні сприймається негативно та свідчить про нібито здійснення ним морально та законодавчо засуджуваної діяльності.

Доказами в суді були два листи Галузевого державного архіву Служби безпеки України від 12 лютого і 28 березня 2019 року, отримані представником позивача. У них стверджувалося, що будь-яких документів про співпрацю Віктора Медведчука з органами державної безпеки СРСР та УРСР не виявлено.

Оскільки відповідачі (Омельченко і "Україна молода") не довели, що поширена інформація є достовірною, суд дійшов висновку, що вони поширили неправдиву інформацію про Медведчука. Цю інформацію, на думку суду, автор мав змогу перевірити, тому що це не оціночне судження, а стверджування об`єктивних чітко висловлених фактів.

На цій підставі позов  Віктора Медведчука до видання "Україна Молода" і Григорія Омельченка  про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації було задоволено. Суд зобов’язав ЗМІ протягом семи днів з дня набрання рішення законної сили спростувати недостовірну інформацію.

Наразі рішення суду першої інстанції може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення.

Нагадаємо, Радіо Свобода виявило в ГДА СБУ матеріали, які свідчать, що, починаючи з 1978 року і аж до розпаду СРСР, ім’я Віктора Медведчука неодноразово згадувалося в оперативному листуванні кадебістів. Деякі з епізодів цього листування дають підстави припускати, що такий інтерес КДБ до цієї персони міг бути невипадковим.

Слід зауважити, що це вже не вперше кум Путіна судиться через публікації про нього.

Так, у 2013 році Медведчук подав до суду на письменницю Оксану Забужко через інтерв’ю, у якому авторка звинуватила його у причетності до провокацій проти учасників Євромайдану в Києві 30 листопада та 1 грудня.

Політик також судився із спікером парламенту Андрієм Парубієм. Причиною стало висловлювання тоді секретаря РНБО Парубія про причетність Медведчука до російського вторгнення. Після цього Медведчук подав в Печерський суд за образу "честі і гідності".

У грудні 2018 року кум президента РФ Путіна подав позов на народного депутата Ганну Гопко за образу "честі та гідності" через те, що Гопко назвала Медведчука "катом Василя Стуса".

Як повідомлялося, скандал за участі Віктора Медведчука розгорівся навколо фільму "Заборонений" (робоча назва – "Стус") протягом зйомок .

10 серпня 2018 року стало відомо, що в кінофільмі "Стус" не буде сцени суду над поетом Василем Стусом, де адвокатом дисидента був Віктор Медведчук.

Ця звістка збурила велику дискусію в соціальних мережах та ЗМІ. Член Ради Реанімаційного пакету реформ Віктор Таран навіть запропонував флешмоб із хештегом #фільмПроСтусаБезЦензури.

Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман доручив  очільникам Мінкульту та Держкіно "зробити все можливе", щоб історія Василя Стуса була подана "чесно, повністю і без перекручувань".

Урешті-решт, знімальна група повідомила, що планує дозняти епізод суду, в якому фігуруватиме й адвокат Віктор Медведчук, 

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.