Лукашенко не забороняв червоно-чорний прапор. Російські ЗМІ запустили фейк

Президент Білорусі підписав закон, який вводить кримінальну відповідальність за умисні дії щодо реабілітації нацизму. Деякі російські та українські ЗМІ поширили неправдиву інформацію про нібито заборону символіки українських націоналістів цим законом.

23 липня президент Республіки Білорусь Олександр Лукашенко підписав закон "Про зміни до Кримінального кодексу Республіки Білорусь", повідомляє "Наша ніва" з посиланням на прес-службу президента РБ.

Низка українських мас-медіа подали в новинах інформацію, буцімто цей закон забороняє символіку ОУН і УПА (червоно-чорний прапор), герб полку Національної гвардії України "Азов" та інші нацистські символи.

Невідповідність цієї інформації першоджерелу помітили філологи Остап Українець і Катерина Дудка.

"Одні з найперших згадок цього закону: Комсомольська правда в Україні, російський сектор Пресінформу (де рубрика "Україна" є основною) та заборонена в Україні помийка "Русская весна". На них згадки з'явилися 23.07 в другій половині дня, майже відразу після публікації відповідного запису на офіційній сторінці президента Білорусі. Найперший запис - Пресінформ, русвесне і КП робили передруки звідти. Одне на одного вони не покликаються, хоча тексти ідентичні. Всі покликаються на сторінку Лукашенка. Українські ресурси, такі як 24 чи UATV, також покликаються саме на сторінку Лукашенка", - написав Українець у себе на "Фейсбуці"

Звірка з офіційними ресурсами президента РБ виявила, що окрім зниження меж термінів покарання за деякі злочини, пов'язані з обігом наркотиків, закон передбачає введення кримінальної відповідальності за умисні діяння щодо реабілітації нацизму, нарівні з розпалюванням расової або іншої соціальної ворожнечі.

Проте жодних згадок про український визвольний рух чи сучасний український націоналізм у тексті немає. Новину про це вигадали російські та проросійські ЗМІ, а інші видання підхопили, не перевіривши.

"Заборона символіки УПА ніби ненавмисно подається крізь призму нацистської символіки - мовляв, заборонили всю нацистську символіку ВКЛЮЧНО з символікою УПА, бо це те саме. Особливо в останньому пункті - просто береться і стверджується, що УПА - самоочевидні союзники нацистів", - прокоментував пропагандистський прийом філолог. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.