Помічник Зеленського: У мене батько боровся з бандерівцями після війни

Батько Сергія Шефіра, першого помічника президента України, Нахман Шефір брав участь у боротьбі з Українською повстанською армією після закінчення Другої світової війни.

Про це стало відомо з інтерв'ю Сергія Шефіра виданню "Лівий берег", передає Цензор.net.

"...у мене батько воював і навіть після війни боровся з "бандерівцями" і розповідав мені жаливі речі. Про їхні вчинки. Він служив у піхоті Червоної армії. Після війни його, 17-річного, перекинули в Західну Україну. Батько розповідав про старшні картини", - заявив Шефір.

На уточнююче запитання, Сергій Шефір відповів, що ріс із відчуттям, що "бандерівці - це зло". Проте зараз у нього цього відчуття не залишилося, тому що "я читаю, дивлюся щось, дізнабся, розмовляю з представниками обох таборів і розумію, що людей зіткнули. Одні воювали за свою землю, незалежність, а іншим казали, що це бандити. Інформаційна політика тоді так працювала". 

Шефір додав, що батько пережив перший інфаркт після того, як у 90-х почув правдиву інформацію про злочини Йосипа Сталіна, оскільки сам вірив у комуністичні ідеали.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.