У Боснії встановили пам’ятний хрест монахам студитам УГКЦ

У місті Баня-Лука в Боснії і Герцеговині владика Йосиф Мілян та представники духовенства Української Греко-Католицької Церкви освятили пам’ятний кам’яний хрест з нагоди 150-ліття від дня народження блаженного УГКЦ, отця Климентія Шептицького.

Цей знак – згадка про лавру Святого Обручника Йосифа, яка була другим монастирем монахів Студійського уставу. У 1908 році митрополит УГКЦ Андрей Шептицький неподалік Бані-Луки заклав Студитську лавру і рівно сто років тому, у 1909 році, Апостольська Столиця на прохання митрополита офіційно заснувала монастир, повідомляє Інформаційний ресур УГКЦ.

 

У монастирі у 1912-1914 роках отець Климентій Шептицький і отець Леонід Фьодоров готувалися до вступу в чернече життя, тобто проходили новіціат. Обидва греко-католицькі монахи студити померли мученицькою смертю і папа Іван Павло ІІ у 2001 році проголосив їх блаженними.

 

«Митрополит Андрей відновив чин монахів студитів, сприяв реформі сестер-василіанок і служебниць, покликав в Україну редемптористів, салезіан, бенедиктинців, єзуїтів і навіть капуцинів. Він вважав, що осередками єдності Церкви мусять стати монастирі.

Така концепція мала бути реалізована тут, у боснійській Камениці, коли митрополит Андрей понад століття тому засновував Лавру», – зауважив синкел у справах монашества Львівської архиєпархії о. Юстин Бойко під час вшанування ювілею отця Климентія Шептицького у Боснії.

 

У місцевій греко-католицькій церкві зберігся унікальний документ – антимінс (освячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі – ред.), підписаний митрополитом Андреєм Шептицьким 11 квітня 1913 року. На цьому антимінсі і сьогодні у Бані-Луці під час Літургії здійснюється Таїнство Євхаристії.

 

На заходах з нагоди встановлення пам’ятного хреста і вшанування 150-ліття Климентія Шептицького була українська громада Боснії-Герцоговини. У Бані-Луці, яка є адміністративним центром Республіки Сербської (так називається один із країв цієї держави), проживають переважно серби, але є понад 40 українських родин.

За офіційною статистикою у Боснії мешкає понад 3 тисячі греко-католиків. Українці з Галичини масово переселялися в Боснію з 1908 року, коли ця територія приєдналася до Австро-Угорщини.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.