У «Київській фортеці» триває виставка «Пояс слави та звитяги» до 90-річчя КиУР

До 10 липня в Національному історико-архітектурному музеї "Київська фортеця" триватиме виставка, присвячена 90-річчю з початку будівництва Укріпленого району №1 (Київського укріпрайону).

В основі виставки покладено унікальні матеріали з особистих колекцій дослідників КиУР Андрія Кайнарана та Андрія Швачка. 

Київський укріплений район був одним із перших, як в СРСР, так і на території України. Його зведели на відстані більше, ніж 200 км від тодішього радянсько-польського кордону. Будівництво укріплень було зумовлене необхідністю захисту великого та надзвичайно важливого вузла комунікацій, наявності там постійних мостів через р. Дніпро та можливості створення плацдарму для дій Червоної армії на Правобережній Україні.

Досвід радянсько-польської війни 1920 року показав, що війська Польщі (найбільш імовірного на той момент противника СРСР), можуть швидко подолати відстань від кордону до Києва. Різке загострення радянсько-англійських відносин в 1927 році викликало сильне побоювання радянського керівництва в можливості виникнення війни.

 

Вважалося, що напасти на СРСР може Польща за активної підтримки Великої Британії, і що до цього нападу підключаться також Румунія і Фінляндія.

Через невелику чисельність кадрових частин Червоної армії, важливі напрямки вирішили прикрити смугами укріплень з залізобетонних ДОТів - укріпленими районами (УР).

Перші роботи з планування смуги УР почалися ще в 1928 році. Величезну роль ву проектуванні Київського укріпленого району зіграли інспектор інженерних військ Сервоної армії М.М. Петін і комендант укріпленого району П.Ю. Княгніцький. Загальна протяжність УР (згідно з актом обстеження КиУР) склала 85 км, глибина смуги оборони була різною і становила: від 2 до 5,5 км. Усього в УР було побудовано 246 споруд.

На зведення КиУР у 1929-32 роках було використано 35 769 м³ залізобетону. До 1.01.1937 року на оборонні роботи в КиУР було витрачено 10 663 000 руб., а з урахуванням витрат на будівництво казарм і складів загальні витрати склали 13 117 000 руб.

Смуга довгочасних споруд укріпрайону стала основою лінії оборони Києва в 1941 році.  У серпневих і вересневих боях, даючи відсіч німецьким штурмам, гарнізони ДОТів вели себе по-різному.

Частина гарнізонів кинула свої ДОТи, деякі взагалі перейшли до німців. На моральний стан червоноармійців безсумнівно сильний вплив зробили, як методи проведення колективізації, репресії кінця 30-х років, так і приголомшливі успіхи німецької армії. Але більшість гарнізонів чинила шалений опір, нерідко в ситуації, коли вони залишилися на полі бою одні.

Радянські війська, залишаючи УР, нищили бойові споруди. Що не встигли зруйнувати вони, докінчила німецька армія в ході планомірної акції зі знищення радянських УРів.

На сьогодні, за малим винятком, довгочасні споруди КиУР занедбані і розграбовані мародерами. Тим цінніше зусилля ентузіастів та влади на місцях щодо приведення ряду споруд КиУР до ладу і перетворенню їх в найцікавіші об'єкти туризму і місця пам'яті солдатської мужності.

21 червня - 10 липня 2019 року

Місце: Національний історико-архітектурний музей "Київська фортеця" (вул. Госпітальна, 24а), Камінна зала капоніру ІІ полігону.

Вхід за музейним квитком.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.