Геофізична аномалія в Суботові. Знайдений склеп Хмельницького?

У Суботові Чигиринського району на Черкащині під Іллінською церквою знайшли підземний склеп, який, на думку фахівців, може виявитися місцем поховання гетьмана Богдана Хмельницького та його сина.

Про це повідомляє видання «День» із посиланням на громадську організацію “Фонд Великий льох”, яка займається історичними пошуками.

 

"У Суботові науковці знайшли ймовірне поховання Хмельницького. У родовій церкві-усипальниці георадари зафіксували старовинний склеп. Фахівці припускають, що це поховання самого гетьмана, яке шукали понад 300 років", - йдеться у повідомленні.

Свято-Іллінська церква
Свято-Іллінська церква

Кандидат геологічних наук, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії теоретичної та прикладної геофізики Інституту геології Київського національного Університету ім. Тараса Шевченка Ксенія Бондар зазначила, що під час розвідки в Іллінській церкві застосували один із найпоширеніших та перевірених у світовій практиці геофізичних методів – метод високочастотних електромагнітних зондувань, або ж георадарний метод.

За допомогою чотирьох георадарів з різною робочою частотою і, відповідно, різної роздільної здатності та глибинності, обстежили простір під підлогою церкви до глибини більше ніж 4 м.

"За результатами обробки даних георадарного зондування ми отримали чітке тривимірне зображення аномалії у центральній частині церкви. Її геометрія та розміри (довжина 3 м, ширина 1,3 м) відповідають об’єкту, схожому на склеп", - розповіла Бондар.

 

За її словами, ще 1970 року саме цю центральну частину церкви досліджував відомий український археолог Роман Юра. У своєму щоденнику він відмітив зміщення фундаментної плити однієї з колон на північ.

Проте його експедиції не вистачило буквально метра, аби дійти до об’єкта, оскільки на той час не було можливості дослідити підземний простір до такої глибини, не руйнуючи його.

Бондар також поінформувала, що раніше їхня пошукова група знайшла в державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці ім. В. Заболотного копію метрики Іллінської церкви, складену 1885 року вчителем Медведівської церковно-приходської школи О. Татаровим (її оригінали перебувають у Санкт-Петербурзі).

У метриці записано, що праворуч церкви біля середньої колони, ближче до заходу, є склеп Зиновія Богдана Хмельницького та його сина Тимоша, закиданий будівельним сміттям під час перебудови церкви.

Цей документ, вважають науковці, підтверджує офіційну версію поховання, яку в своїх книгах описав один із найкращих біографів Хмельницького

<strong>Іван Крип’якевич</strong>
Іван Крип’якевич

Довідково. Богдан Хмельницький помер 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 р. в Чигирині і 25 серпня був похований у Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував.

Точне місце поховання невідоме. За однією з версій, тіло гетьмана було сплюндроване і знищене після взяття Суботова в 1664 році військами польської шляхти.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.