Благодійник подарував "Тюрмі на Лонцького" пропагандистські матеріали УПА. ФОТО

Національному музеєві-меморіалу "Тюрма на Лонцького" у Львові небайдужий меценат подарував повстанські дереворити та агітаційні матеріали, які він викупив на Інтернет-аукціоні.

Про це інформує Гал-інфо. За словами зберігача фондів музею Віктора Сеницького, це перший такий артефакт, який потрапив до музею.

ʺНам і раніше до музею передавали артефакти, які були родинними реліквіями та мали історичне значення, належали повстанцям чи репресованим, а тут досить неочікуваний для музею подарунок. На жаль, ми не знаємо їх точного місця походження, можливо це Тернопільська область. Ймовірно, знахідка була зроблена скарбошукачами, так званими ʺчорними археологамиʺ, які могли виявити архів УПА і частину речей із нього, як от листівки та дереворити, продати на аукціоні. Чоловік викупив ці речі та передав нам. Це дійсно шляхетний вчинок!ʺ, – сказав Сеницький.

 

Передані артефакти – це фрагменти дереворитів (графюр по дереву), які слугували кліше для створення листівок пропагандистського характеру. На цих фрагментах можна відчитати гасла УПА та ОУН, які стосуються боротьби проти радянського окупаційного режиму.

ʺМи бачимо лише частини, можливо ці фрагменти від різних дереворитів. Написи дзеркальні, адже на дереворит накладали фарбу і у такий спосіб робили відтиск переносячи написи на папірʺ, - сказав Віктор Сеницький.

 

Науковцям складно точно визначити датування артефактів, адже через брак супровідних матеріалів про це складно говорити.

ʺМожливо це друга половина 40-х років. Складно сказати, бо контекст знахідки втрачений через роботу ʺчорних археологівʺ. Можливо інші документи, які були в архівах вказали б нам на датування. На жаль, конкретики ми не маємо. Можна лише стверджувати, що це дуже цінний артефакт. Як правило, трапляються лише документи зроблені з допомогою дереворитів, але я не пригадую щоб траплялися самі дереворитиʺ, - розповів Віктор Сеницький.

 

Також до музею передали й агітки, які закликають ігнорувати вибори та не підтримувати окупаційну владу.

 

На агітках добре читаються написи: ʺСмерть Сталіну і його зграїʺ, ʺГаньба тим, які добровільно підуть до виборівʺ. ʺНе підемо голосувати за тюрми та заслання, за визиск та грабунок, за колгоспи, нужду і голодʺ.

ʺПро які вибори йдеться? На Західній Україні того періоду відбувалося декілька виборів. Приблизно можна орієнтуватися на виборчий процес 1946 року, хоч було й ще декілька виборів. Таким чином повстанці агітували населення не ходити на вибори організовані окупаційною владою, аби її не легітимізувати. Радянська влада могла у такий спосіб показувати, що населення їх підтримує, що приєднання, а по факту окупація, Західної України було добровільним. Вибори створювали ілюзію, що  все відбувається за законом, а ті хто не під

 

тримують окупантів – це вороги та заколотникиʺ, - пояснив науковець.

Як зазначив у коментарі Гал-інфо генеральний директор музею-меморіалу ʺТюрма на Лонцькогоʺ Руслан Забілий, насправді така знахідка є унікальною.

ʺНе знаю як щодо інших музеїв, але раніше, зокрема нам, виконані кліше на дереві, тобто дереворити, ніколи не траплялися. Можливо у фондах ГДА СБУ щось таке зберігається серед конфіскованих у повстанців речей. Кожна така знахідка є унікальною. Ми будемо це досліджувати та вивчати. Зараз головне це зберегти і законсервувати. Якщо ці речі виявлені на території Тернопільщини, то в архівних документах нам цікаво знайти паперові відбитки цих кліше, які розповсюджувалися серед населенняʺ, - сказав Руслан Забілий.

 
На запитання чи міг це робити відомий повстанський художник-графік Ніл Хасевич, який славиться своїми дереворитами, Руслан Забілий сказав, що це було б сміливим припущенням, але однозначно стверджувати зараз науковці не беруться.

ʺНаразі можна точно сказати, що це дійсно робив митець. Це не лише вирізьблені літери, але це й малюнок з чіткими деталями. Ймовірно виконані дереворити на липі. Ці знахідки відреставрують і законсервують, а далі ми зберігатимемо їх у фондах музею та використовуватимемо у музейній експозиціїʺ, - сказав Руслан Забілий.

 

Як розповіла реставратор музею Олена Папевська, для початку дереворити потрібно очистити від пилу та бруду, а потім законсервувати, щоб фрагменти не розсипалися.

ʺЗагалом реставрація усіх фрагментів займе близько місяця. Все залежить від того, як поведе себе деревинаʺ, - наголосила Олена Папевська.

Нагадаємо, документи КГБ про повернення кримських татар на Батьківщину стали доступні онлайн

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.