АНОНС: Дні Яцека Куроня пройдуть у Львові

15–16 червня, українські та польські друзі Яцека Куроня — львів’янина за походженням та великого друга України — проведуть низку заходів, об’єднаних назвою «Дні Яцека Куроня у Львові». Дні приурочені до 15-х роковин із дня його смерті, 17 червня 2004 року.

У програмі — презентація перекладів Куроня українською, читання його текстів та відкриття фотовиставки, повідомляє сайт Українського католицького університету. Однією з центральних подій буде перфоманс, який суботнім ранком 15 червня на подвір’ї Палацу Потоцьких представлять молоді польські митці.

Для участі в Днях із Києва приїдуть Оля Гнатюк та подружжя Олена й Леонід Фінберги, які представлять книгу українських текстів Яцека Куроня, що її випустило друком видавництво «Дух і літера». З Польщі приїдуть вдова Яцека — Данута Куронь, голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима, а також друзі Яцека — Іза Хруслінська, Адам Бальцер, Едвін Бендик.

 

У відкритій програмі Днів також — відкриття фотовиставки «Спадщина Яцека Куроня: Україна — Польща» та меморіальний вечір пам’яті до 15-х роковин із дня смерті польського політика та друга України. Організатори запрошують приєднатися до події 15 червня, з 16:00 до 19:00 у Палаці Потоцьких. Участь у обговоренні за модерації Тараса Возняка візьмуть Іза Хруслінська, Мирослав Маринович, Петро Тима.

Правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінської групи та проректор із питань призначення та місії УКУ Мирослав Маринович, говорячи про складний період у сучасних польсько-українських стосунках, з оптимізмом згадує притчу про двох жабок у глечику з молоком: «Одна змирилася з буцімто фатальним кінцем, склала лапки і втонула. Друга била лапками всупереч безнадії, збила масло і вискочила з глечика. Цьогорічні Дні Яцека Куроня у Львові — це спроба творити ту другу історію. Ми з нашими польськими друзями не хочемо припиняти творити містки порозуміння. Бо віримо, що саме вони стануть опорою для наших суспільств, — виснує та запрошує львів’ян долучитися до цих заходів самим і заохотити своїх друзів.

Цьогорічні Дні Яцека Куроня у Львові завершаться запаленням свічки пам’яті біля на та читанням його текстів. Приєднатися до вшанування можна, прийшовши до меморіального знаку Яцека Куроня о 12:00 у неділю 16 червня.

Про книгу Яцека куроня "Поляки та українці: важкий діалог" читайте огляд Вахтанга Кіпіані.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.