Знайдений у Польщі тунель може вести до Янтарної кімнати. ФОТО

Польські дослідники виявили в місці розташування колишнього штабу сухопутних військ Вермахту замаскований вхід у тунель, який може вести до легендарної Бурштинової кімнати.

Про це повідомив Бартломей Плебаньчик — працівник музею Другої світової війни у Мамерках у північно-західній Польщі, передає Укрінформ із посиланням на RMF.FM.

"Ми сміливо можемо говорити про прорив у пошуках. Завдяки застосуванню професійного георадара нам вдалося встановити місце підземного тунелю. Після розкопувань у місці, визначеному георадаром, ми і справді знайшли вхід у тунель, який майже однозначно не відкривався з часів війни", — заявив Плебаньчик.

 
Місце, під яким розташовується вхід до тунелю

Виміряти глибину тунелю поки не змогли. Вхід до нього, схоже, спеціально замаскували товщею ґрунту поверх 100-кілограмової бетонної плити. Зі слів Плебаньчика, в тунель неможливо потрапити, не спилявши велике дерево, яке виросло на місці плити.

У 2016—2017 роках сліди Янтарної кімнати вже шукали неподалік місця, де виявили замаскований бункер. Але тоді пошуки завершилися безрезультатно.  

Пошуковці розраховують знайти якщо не Бурштинову кімнату, то оригінальні документи, автентичні речі, якими користувалися генерали Вермахту.

Модель того, як може виглядати вхід до підземного бункера
Модель того, як може виглядати вхід до підземного бункера

У музеї в Мамерках припускають, що тунель спробують відкрити в кінці червня, коли владнають усі юридичні формальності.

ДОВІДКА:

У лісі під Мамерками на території близько 200 га в 1940— 1944 роках нацисти збудували 250 військових об’єктів, зокрема 30 залізобетонних укриттів, які збереглися до наших днів. Там могло перебувати одночасно 40 німецьких генералів і до 1,5 тис. офіцерів і солдатів Вермахту. Залишаючи Мамерки в січні 1945 року, німці не встигли підірвати збудовану інфраструктуру.

Бурштинова кімната — знаменитий шедевр мистецтва, який безслідно зник під час Другої світової війни та не знайдений й донині. Кімнату було створено німецькими та датськими майстрами для прусського короля Фрідріха І, а згодом подаровано російському царю Петру І. Вона вважалася перлиною літньої резиденції російських імператорів у Царському селі біля Санкт-Петербурга.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.