АНОНС: «Тріумф людини». У Києві представлять виставку про українців у таборах ГУЛАГУ

ГУЛАГ нещадно експлуатував своїх в’язнів, аби витиснути з них максимум і перетворити на слухняних «будівників комунізму». Але українці, кинуті в табори, зберігали гідність, гуртувалися в мережі спротиву та, врешті-решт, спричинилися до повстань, які цю систему розвалили. Про них розповідає виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ».

Проект представлять 8 травня — у день завершення Другої світової війни у Європі, повідомляє УІНП.

 

Комуністична влада створила перші концентраційні табори в Європі ще в 1918–1921 рр. У числі перших в’язнів були й українці — вояки Армії Української Народної Республіки.

Відтоді українці стали постійним "населенням" мережі терору та експлуатації ОГПУ—НКВД—МВД аж до 1990-го, коли на волю вийшов останній українець-політв’язень.

Міністри УНР, митці "Розстріляного Відродження", "класово ворожі елементи", науковці?"шкідники", учасники українського визвольного руху, репресовані за сфабрикованими звинуваченнями, дисиденти та священнослужителі — вони були приречені на повільну смерть на лісоповалах, "комуністичних будівництвах", копальнях за Полярним колом чи секретних дослідних установах ("шарашках") або тюремних психлікарнях.

Проте три повстання — Норильське, Кенгірське й Воркутинське струсонули систему радянських концтаборів так, що тоталітарний режим мусив більшість таборів закрити. І українські в’язні теж були серед тих, хто забив останній цвях в труну ГУЛАГу.

"Українці складали понад половину в’язнів ГУЛАГу в 1953 році. Це були представники всієї нації: селяни, політики, духовенство, культурна еліта. Проте комуністичний режим не досяг своєї цілі – винищити їх.

Українські в’язні були серед тих найактивніших, хто зруйнували імперію ГУЛАГу і всю комуністичну державу. Багатолітній в’язень Левко Лук’яненко написав Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, що став вироком Радянському Союзові", — говорить Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Організатори:

Український інститут національної пам’яті, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", Галузевий державний архів СБУ.

Автори: Ігор Бігун, Володимир Бірчак, Володимир В’ятрович, Леся Бондарук, Олеся Ісаюк, Анна Олійник, Ярина Ясиневич

Над проектом працювали: Наталія Бик, Богдан Завітій, Іван Кішка, Петро Клим, Андрій Когут, Катерина Ніколаєнко, Олена Шарговська, Назар Ясиневич, Дмитро Вортман.

Медіа-партнери: Радіо Свобода, ТСН.ua, Історична правда, Gazeta.ua, Укрінформ, телеканал Еспресо.

Час: 8 травня, середа, 14:00

Місце: вул. Хрещатик, 22, (біля будівлі Головпоштамту)

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.