У Ризі знайдено гарнізонне кладовище царських часів

У Ризі під Брасовським мостом знайдено гарнізонне кладовище царських часів.

Про це повідомляє Delfi з посиланням на керівника пошукового загону "Легенда" Таліса Ешмітса, передає УНН.

Фото ілюстративне
Фото ілюстративне

Так, під час будівельних робіт біля Брасовського моста 10 травня було виявлено кладовище початку ХХ століття, де поховані солдати Ризького гарнізону.

За словами керівника пошукового загону, на даний момент знайдені останки п'яти солдатів.

Оскільки на цій ділянці триватимуть будівельні роботи, Ешмітс вважає, що буде знайдено ще більше останків.

"Спочатку були виявлені останки однієї людини і пам'ятник, який свідчив, що тут похований померлий у 1911 році капітан армії царської Росії. На цьому місці на початку ХХ століття знаходився цвинтар Ризького гарнізону, і, найімовірніше, під час ремонтних робіт він був знайдений", - розповів Ешмітс.

Повідомляється, що поховані на гарнізонному кладовищі солдати померли ще до Першої світової від різних нещасних випадків. Оскільки солдати служили далеко від домівок, їх в Ризі і поховали, а після Першої світової війни про цвинтар забули і побудували дорогу.

За даннимм порталу, всі виявлені при будівництві останки планується перепоховати неподалік, на кладовищі на вулиці Гауяс.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.