ЮНЕСКО виступила проти будівництва на пішохідно-велосипедного мосту в Києві

ЮНЕСКО виступає проти спорудження пішоходно-велосипедного мосту між Володимирською гіркою та Хрещатим парком, запроектованого Київською міською державною адміністрацією.

Це випливає з листа Міністерства культури України на адресу КМДА, який опублікувала LIGA.net.

Міст планують відкрити в кінці травня 2019 року до Дня Києва. Однак, якщо Київ і ЮНЕСКО не знайдуть спільної мови, угода про співробітництва між сторонами може бути розірвана.

"У листі ЮНЕСКО висловлюється занепокоєність можливими наслідками згаданих будівельних робіт для збереження цінності об’єкта", — сказано у відповіді прес-служби Мінкульту на запит LIGA.net. Текст листа ЮНЕСКО міністерство не афішує.

 Фото: biz.liga.net
 

У листі Міністерства культури йдеться, що згідно із законом "Про охорону культурної спадщини", перед початком будівельних робіт з об’єктами всесвітньої спадщини, в їх буферних зонах і прилеглих територіях необхідно поінформувати Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Таким об’єктом є Володимирська гірка.

У КМДА на запит Liga.net не відповіли. Раніше заступник голови КМДА Олександр Спасібко казав, що місто отримало узгодження всіх інстанцій в Україні на будівництво пішохідно-велосипедного мосту, тому всі дії будівельників законні.

Але в середині лютого 2019 року ЮНЕСКО прислала Міністерству культури листа, в якому поставивило вимогу призупинити всі роботи.

 Проект пішохідно-велосипедного мосту. Фото: biz.liga.net

І після цього роботи були призупинені до квітня, коли представники ЮНЕСКО приїдуть до Києва, повідомив віце-президент київської організації Національної спілки архітекторів Георгій Духовничий.

"Урядовці можуть запропонувати компромісне рішення, але на поступки представники ЮНСЕКО не підуть", — каже Духовничий.

За його словами, місту доведеться або міняти проект мосту, або взагалі демонутвати його. Інакше ЮНЕСКО може розірвати угоду з Києвом. Духовничий вважає, що експерти ЮНЕСКО також оглянуть буферну зону Софії Київської, де зараз ведеться будівництво.

"Я думаю, представники ЮНЕСКО будуть дуже здивовані тому, що вони побачать і висловлять претензії і до цих будівництв. Під захистом перебуває і панорама Києва над Дніпром, яка порушена силою-силенною кількістю висоток", — говорить він.

Нагадаємо, згідно з проектом, парк "Хрещатий" і парк "Володимирська гірка" повинен з’єднати міст завдовжки 210 м і завширшки від 6 до 14 м. Конструкція мосту має бути виконана зі скла й бетону. Бюджет проекту — 260 млн грн. Будівельні роботи почалися в грудні 2018 року. Головним ініціатором проекту виступив міський голова Києва Віталій Кличко.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.