В Ужгороді генконсульство Угорщини самовільно встановило провокативний імперський пам'ятник. ФОТО

Біля споруди Генерального консульства Угорщини в Ужгороді відбулося відкриття провокативного з своєю суттю пам'ятника одному з ключових символів угорської державності – короні Святого Іштвана.

Політичний символ встановлено перед огорожею, що окреслює територію генконсульства, тобто не на дипломатичній території Угорщини, а на території України.

При цьому, як з'ясувало Закарпаття онлайн, пам'ятник встановлено самовільно, без будь-яких звернень на адресу міської влади Ужгорода чи, тим більше, погоджень з боку відповідних служб.

 Фото: Закарпаття онлайн

При цьому представники Угорщини спеціально вибрали для цього зручний для момент ослаблення української влади в часі боротьби за посаду президента України.

Перших осіб влади Ужгорода чи області на відкритті помічено не було.

Пам'ятник має вигляд прямокутного стовпа з чорного полірованого каменю, на якому угорською мовою, без дублювання українською, зафіксовано основні історичні віхи, що стосуються предмету вшанування.

 Фото: Закарпаття онлайн

Текст українською є на тильному боці постаменту, однак оскільки пам'ятник встановлено на газоні і заднім боком мало не впритул до огорожі, ні побачити, ні прочитати його не можливо.

 Фото: Закарпаття онлайн

Зверху на камені встановлено бронзову міні-копію корони Святого Іштвана на подушці – так, як ця угорська реліквія експонується нині в споруді парламенту Угорщини в Будапешті.

 Фото: Закарпаття онлайн

Судячи з бронзового литва, автором міні-корони є колишній ужгородець, а віднедавна – громадянин Угорщини і мешканець Будапешта Михайло Колодко, який за підтримки та фінансування генконсульства Угорщини раніше вже в становив в обласному центрі Закарпаття мініатюрні скульптурки цілого ряду угорських діячів.

 Фото: Закарпаття онлайн

Як раніше інформувало Закарпаття онлайн, виготовлення і встановлення мініатюрного символу імперських амбіцій Угорщини раніше планувалося у вигляді диптиху "Наполеон і корона", в якому обігрувалося непідтверджена історична версія про перебування корони Святого Іштвана на території Закарпаття – у Середньому та Мукачівському замку.

Однак потім, після скандалу з цього приводу та втручання українських спецслужб скульптурку Наполеона було ототожнено з однойменним тістечком і встановлено окремо біля однієї з ужгородських пекарень.

Другу частину композиції, як уже було сказано, без жодних погоджень було встановлено біля угорської дипломатичної установи.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.