Німеччина повернула Україні вивезену під час окупації царську грамоту ХVIII століття. ФОТО

14 березня Німеччина офіційно передала Україні грамоту російського імператора Петра І про підтвердження обрання митрополита Київського Йоасафа Кроковського. Цей документ важливий для історії православної церкви в Україні, оскільки підтверджує обмеження Москвою прав Київської митрополії.

Від імені України грамоту прийняв посол України в німеччині Андрій Мельник, пише Deutsche Welle.

Документ побачила історик Наталія Сінкевич в бібліотеці Інституту східноєвропейської історії і георгафії при університеті Тюбінгена три роки тому,

"Я попросила бібліотекаря подивитися. Виявилося, що це оригінал. Я негайно зв'язалася з директором інституту", — пригадала Сінкевич у розмові з DW.

 Наталя Сінкевич (на фото ліворуч) наголошує, що в цій грамоті особливо цікавою є згадка Константинополя

В інституті навіть не здогадувалися, яке історичне значення має документ. "Вона собі висіла десятиліттями на стіні і всі вже сприймали її просто як інвентар. Ми знали лише, що наприкінці 50-их років минулого століття колишній директор інституту купив її у торгівця антикваріатом за дві тисячі марок", — розповідає заступниця директора Інституту східноєвропейської історії Катаріна Кухер.

Українсько-німецька комісія за фінансової підтримки міністерства закордонних справ ФРН, півроку шукала докази походження документа та вивчала обставини його зникнення.

З'ясувалося, що до 1922 року грамота зберігалася в ризниці Софійського собору в Києві, потім у бібліотеці при соборі. 1931 року  цю бібліотеку передали до Академії наук УСРР, яка зберігала історичні манускрипти у Всенародній бібліотеці України (нині — Національна бібліотека ім. Вернадського).

Вивчення оригіналу царської грамоти показало, що раніше російські історикипубілкували її текст із купюрами

Під час нацистської окупації України грамота зникла разом з понад двома десятками інших документів, що колись зберігались у ризниці Софії Київської.

Дослідники припускають, що документи вивезла зондеркоманда Еберхарда фон Кюнсберга, яка на завдання МЗС Третього Райху вилучала історичні документи і предмети мистецтва на окупованих територіях.

Наукова робота для з'ясування походження грамоти Петра І була завершена ще восени 2016 року. Бюрократичні процедури, необхідні для реституції, затягнулися на кілька років. За словами Катаріни Кухер, кілька разів передача грамоти Україні зривалася через політичну кон’юнктуру.

 Кілька разів передача документа переносилася, щоб не асоціюватися з одержанням Томосу про автокефелію православної церкви та іншими політичними подіями.

Фото: FB Публічна дипломатія України від МЗС

Як говорить Наталія Сінкевич, російська історіографія послуговується цензурованим текстом грамоти 1708 року. Історик Євген Болохвітінов, який опублікував текст документа в XIX столітті, вилучив з нього фрагмент про те, що Київський митрополит зобов'язувався не повертатися більше до Константинополя.

"Цей документ свідчить про те, що перепорядкування не було одномоментним, а було багаторічним процесом. Вочевидь, бажання київського духовенства повернутися до Константинополя існувало. Через це в грамоті підкреслити, що Кроковський не буде цього робити", — каже дослідниця.

На її думку, цензурування тексту історичних документів свідчить про бажання Росії уникати навіть будь-яких згадок про те, що Київська митрополія була раніше підпорядкована Константинополю.

А Йоасаф Кроковський був останнім за царських часів митрополитом, обраним київським духовенством. Після нього протягом кількох століть митрополитів прямо призначали з Москви.

Як повідомлялося, Папа Римський розсекретив  архіви Ватикану часів Другої світової війни та повоєнного періоду.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.