Як жилося данському військовополоненому у Швеції

10 лютого 1713 року перед міським судом стояв Єнс Бертельсен (дан. Jens Bertelsen), уродженець Гольштейну, в минулому кавалерист Ютландського кавалерійського полку полковника Ганса Ейфлера, а нині – данський військовополонений, бо незабаром очікував стати батьком двох дітей від двох різних шведок!

 
Світлина ілюстративна

28 лютого 1710 року за шведським календарем (Шведський календар – ним послуговувалися в Швеції в період з 29 лютого (11 березня) 1700 року до 29 лютого (11 березня) 1712 року. Він випереджав на один день юліанський календар і відставав на 10 днів від григоріанського.) (10 березня за григоріанським календарем) атакуюча данська армія, що зненацька вторглася на південь Швеції, була дощенту розгромлена шведами у Битві при Гельсінгборзі (швед. Helsingborg).

Після завершення битви, понад 2500 данців лишилися лежати мертвими на полі бою, а майже 2700 данських солдатів стали військовополоненими. Утім, чимало з них померло протягом наступних морозних тижнів, у першу чергу ті, хто отримали важкі тілесні поранення в бою.

Невдовзі після битви, їх усіх, як і попередніх військовополонених, розподілили для проживання у шведські міста. Сорока п'ятьох з них направили до лену Ельвсборг(швед. Älvsborg), щона заході Швеції, однак десятеро з них загинуло в дорозі або майже одразу після прибуття.

 
Мапа лену Ельвсборг, 1781 рік, Університетська бібліотека в Лунді

Незабаром шведська влада вирішила, що військовополонених із німецьким походженням слід заохочувати до набору до нового шведського батальйону, що складався з німецькомовних солдатів.

Але із 35 данських військовополонених в Ельвсборзі, лише троє були німецького походження і були зацікавлені в такій рекрут-оферті. Більшості в'язнів було надано притулок у місті Бурос (швед. Borås), де вже проживала значна кількість російських та українських військовополонених козаків.

Здавалося, що данські військовополонені досить швидко пристосувалися до життя у шведському місті Бурос. Вже 25 вересня 1710 року один із них, Йон Мікельсен (дан. Jon Mickelsen), узяв за дружину шведку Маргрете Андерсдоттер (швед. Margreta Andersdotter).

 
Список данських військовополонених, які прибули до лену Ельвсборг у 1710 році

А 10 лютого 1713 року перед міським судом стояв Єнс Бертельсен (дан. Jens Bertelsen), уродженець Гольштейну, в минулому кавалерист Ютландського кавалерійського полку полковника Ганса Ейфлера, а нині – данський військовополонений, бо незабаром очікував стати батьком двох дітей від двох різних шведок!

Одна з вагітних від нього жінок, шведка на ім'я Інгеборг Гансдоттер (швед. Ingeborg Hansdotter), була заміжньою і перебувала у шлюбі з моряком Військово-морських сил Швеції Нілсом Ґуннарссон Єрпе (швед. Nils Gunnarsson Gierpe), інша ж, Мерта Персдоттер (швед. Märta Persdotter), була незаміжньою шведською служницею.

Обидві жінки при надії стверджували, що Єнс обіцяв з ними одружитися, але в той же час містом ширились правдоподібні чутки, що Єнс уже був одружений і на нього чекала дружина вдома в Данії.

Єнс категорично заперечував свій сімейний статус одруженого чоловіка, але зізнався, що був просто заручений із Інгеборг Расмусдаттер (дан. Ingeborg Rasmusdatter), дочкою фермера із села у Данській Ютландії.

І поки він був у Мальме, незадовго до доленосної для нього Битви при Гельсінгборзі, то отримав від нареченої листа, в якому повідомлялося, що вона вже народила йому дитину.

Очевидно, що Єнс дуже добре усвідомлював всю пікантністьта гостроту ситуації, в якій він опинився, і тому зрозуміло, чому за два тижні до цього судового засідання, він залюбки погодився бути рекрутованим як драгун до Лейб-Драгунського полку шведської армії (швед. Liv dragon regementet) з великою надією полишити місто Бурос до народження своїх дітей.

Міський суд у Буросі виніс рішення, що відношення Єнса до жінки в Данії було рівним одруженню, хоч їх і не вінчав священик. Зрештою, вони були заручені і тепер мали спільну дитину.

 
Місто Бурос 
Гравюра, зроблена в 1703 році для книги "Швеція давня і сучасна" (лат. Suecia antiqua et hodierna) архітектора Еріка Дальберга

Це було поганою новиною для Єнса, оскільки одна зі шведських жінок, вагітних від нього, вже була заміжньою. А це означало, що оскільки вони вступили в сексуальні стосунки будучи обидва у шлюбі, то за такий подвійний перелюб Єнсу міг загрожувати смертний вирок.

Однак, заміжня шведка пояснювала, що здійснила перелюб, бо думала, що її чоловік загинув. Навесні 1711 року він разом зі шведським флотом вирушив до Фінляндії брати участь у військовій компанії, і з тих пір вона не мала від нього жодних звісток: ані листів, ані згадок від людей.

А її чоловік повернувся живим і здоровим, і, за іронією долі, лише за вісім днів до початку цього судового засідання.

Коли ж чоловік дізнався, що його дружина мала інтимні стосунки з одним із данських військовополонених, а тепер ще й виношувала дитину, то відцурався від неї, виставив з їхньої хати і навіть вимагав повернути гроші – його заробітну плату, якою вона користувалася за його відсутності.

Після подальших судових розслідувань, 16 лютого 1713 року міський суд виніс вердикт – смертний вирок для Єнса. Однак, цей вирок, як це завжди бувало зі смертними вироками, було передано до Апеляційного суду міста Йота (швед. Göta Hovrät). І виявилося, що Єнса несподівано для всіх врятувала черговість сексуальних контактів, тобто та послідовність, за якою він вступав у близькі стосунки зі шведськими жінками!

25 лютого 1713 року Апеляційний суд уважно вивчив справу і помітив, що Єнс вступив у статевий контакт із незаміжньою шведською служницею незадовго до Мідсоммара (Мідсоммар – Свято літнього сонцестояння у Швеції, святкується у найближчу після 19 червня суботу) в 1712 році, а стосунки із заміжньою шведкою він розпочав після Мідсоммара.

Це було вкрай важливо, оскільки його сексуальні стосунки з незаміжньою служницею Мертою означали, що його заручини з датчанкою – розірвані, а коли він зав'язав інтимні стосунки із заміжньою шведкою, то його вже не можна було вважати одруженим чоловіком.

Таким чином, тепер це був інцидент звичайної подружньої зради, до того ж, зі сторони шведки Інгеборг, бо лише вона на той момент перебувала у шлюбі, а, значить, на Єнса смертна кара вже не чекала.

Замість того, щоб бути страченим, Єнсу тепер загрожував неабиякий штраф у розмірі 80 срібних далерів, проте оскільки він, звісно, не мав такої суми грошей, вирок було змінено на тілесне покарання шпіцрутенами.

Єнса прогнали 7 разів поспіль крізь подвійний стрій солдатів гострими ударами хлистів. На додаток до цього, він був засуджений до так званого церковного обов'язку три неділі поспіль.

Це означало, що йому довелося визнати свою провину та висловити свої докори сумління перед зборами громади в міській церкві. Після цього його офіційно пробачили та поновили на роботі.

 
Остаточний вирок Апеляційного суду міста Йота Єнсу Бертельсену, винесений 25 лютого 1713 року

Двійко позашлюбних дітей Єнса, брат і сестра по татові – Перта Анніка (швед. Peroch Annika), народилися в місті Бурос 27 квітня та 28 травня 1713 року. Місяці народження дітей також підтвердили той факт, що заміжня шведка завагітніла від Єнса пізніше служниці Мерти, оскільки її донька народилася другою – в кінці травня.



Постскриптум.

Єнса Бертельсена звинуватили у близьких стосунках з іншою шведкою в жовтні 1711 року. Жінка на ім'я Брітта Андерсдоттер (швед. Britta Andersdotter) також була заміжньою, але її чоловік, моряк Військово-морських сил Швеції Ларс Ґуннарссон Ліберг (швед. Lar sGunnarsson Liberg), втік з міста кількома роками раніше.

Вона народила мертвонародженого сина у середині літа 1712 року, і стверджувала, що лише Єнс міг бути батьком хлопчика. Однак Єнс завзято заперечував її звинувачення та підтвердив присягою, що батько не він. Ця обітниця також була надіслана до Апеляційного суду міста Йота та долучена до справи.


Переклала з англійської мови Тетяна Бочкарьова.

Вахтанг Кіпіані: Киримли - це татари з Криму

Чергова річниця депортації: Берiя добре розумiв бажання Сталіна, й усе зробив блискавично. У "столипiнськi" вагони завантажили 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть - малi дiти та старi. Ідеологія визвольного руху - знати правду, говорити правду, вимагати повернення на батькiвщину.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.