Росія порушила кримінальну справу проти В’ятровича за "реабілітацію нацизму"

Слідчий комітет Російської Федерації порушив кримінальну справу щодо Голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича за фактом "реабілітації нацизму" (ст. 354.1 ч.2 КК РФ).

Інформація про це з’явилася на офіційному сайті СК РФ сьогодні.

Російські слідчі вважають, що Володимир В’ятрович, нібито, використовуючи своє службове становище й діючи під прикриттям вивчення історії Української держави, увіковічнення учасників українського визвольного руху "систематично заперечує факти, встановлені вироком Міжнародного військового трибуналу", зокрема й "про саму належність українских націоналістів часів Великої Вітчизняної війни до військ СС і їх участі у воєнних злочинах проти мирного населення".

Повідомлення рясніє цитатами з матеріалів Нюрнберзького трибуналу, в яких доводиться злочинний характер формувань СС. Конкретних вказівок на факти "злочинів" Голови УІНП, як і фактів зв’язків учасників українського визвольного руху з СС у тексті не наводиться.

"Заперечення встановлених вироком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі фактів і, як наслідок, результатів Другої світової війни, як і героїзація нацистських злочинців, не можуть залишитися без належної уваги. Дії такого роду, тим більше з боку представників народу, чиї предки гинули від рук фашистів, викликають здивування, і особи, які коють подібні злочини, мають понести законне покарання", — вважають у Слідчому комітеті.

Голова УІНП зреагував на ці звинувачення на своїй сторінці у "Фейсбуці". 

"Следственний комітєт, ви забиваєтєсь! Ні Володимир В’ятрович, ні політика національної пам’яті України, ні наша історія не є у сфері юрисдикції Росії. Тривалий час так було, і ви цим зловживали аж до здійснення злочинів проти людяності. Але, нагадаю, це минуло давно, як би не мріялося інакше.  Україна — суверенна держава, і якась псевдоюридична маячня Російської Федерації не поширюється на територію України і на мене як на її громадянина",  — написав В'ятрович.

Як випливає з матеріалів Нюрнберзького процесу, які В'ятрович вивчав з повного видання англійською мовою,  там є документи, які навпаки свідчать про боротьбу ОУН проти нацизму. Саме через невідповідність цих документів радянсько-російській пропаганді про нібито колабораціонізм бандерівців, ці документи ніколи не були опубліковані в Росії. 

"Росія відтворює радянські міфи, пов’язані з Другою світовою війною, які не мають нічого спільного ані з рішеннями Нюрнбергського процесу, ані тим паче з об’єктивом баченням того, чим була Друга світова війна. Зокрема, і для українців", — переконаний очільник Інституту національної пам'яті.

Як повідомлялося, найбільше ветеранів  збройних сил Третього Райху, які отримують пенсію від уряду ФРН, проживає в Польщі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.