Мінінформ: Російські окупанти "реставрували" Ханську мечеть сучасною плиткою

Замість черепиці "татарки" дах Ханської мечеті 1533 року в Ханському палаці в Бахчисараї покрили сучасною іспанською плиткою.

Про це повідомиляє Укрінформ із посиланням на заступницю міністра інформаційної політики України Еміне Джапарову.

Урядовець зазначила це в контексті судових дебатів в Апеляційному суді Амстердама щодо повернення "скіфського золота" в Україну.

"Не обійшлося й без згадки бахчисарайського Ханського палацу. Захист кримських музеїв наполягає, що на "реставрацію об’єкта було витрачено 22 млн євро, тим часом Україна та ЮНЕСКО ніколи не вкладали жодної копійчини", - зазначила Джапарова.

Окрім черепиці місцева окупаційна адміністрація замінила унівкальні дерев'яні балки деревиною незрозумілої якості.

"Тепер буду знати, скільки коштів будо виділено для ще одного злочину — вбивства автентичності серцевини культури кримських татар, яка залишилась за кілька сотень років як символ того Криму, який Росія не хотіла та не хоче визнавати — Криму "не ісконно русской зємлі", а землі, яка увібрала в себе культуру та побут десятків народностей, що проживали на півострові сторіччями, та, як наслідок, народила автентичний та корінний народ — кримських татар, караїмів та кримчаків", — наголосила представниця МІП.

Як повідомлялося, 11 березня від сильного вітру обвалився дах однієї з башт Невицького замку в Закарпатті.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.