Дитяча бібліотека в Києві отримала назву на честь Героїв Небесної сотні

28 лютого Київська міська рада перейменувала Центральну районну бібліотеку імені Аркадія Гайдара для дітей в Оболонськогому районі столиці. Нова назва - на честь Героїв Небесної Сотні.

Відповідне рішення увалили депутати Київради на пленарному засіданні, повідомляє прес-служба ради.

Стара назва бібліотеки була на честь радянського дитячого письменника Аркадія Гайдара (1904-1941), відомого, передусім, за ідеологічною повістю "Тимур і його команда".

Гайдар із 1918 року під час Громадської війни в Росії воював у Червоній армії на командних посадах, став членом РКП(б).У 1921-1922 роках брав участь у жорстокому придушенні антирадянських повстань у Тамбовській губернії та в Хакасії (Єнісейська губернія).  

"Зважаючи на суперечливу біографію письменника, мешканці Оболонського району ініціювали перейменування бібліотеки. Жителі пропонували увічнити пам'ять Героїв Небесної Сотні", - ідеться в повідомленні Київради.

607 з-поміж 1074 учасників онлайн-голосуванні на сайті Центральної районної бібліотеки ім. Аркадія Гайдара для дітей, яке тривало з 1 листопада 2017-го по 1 березня 2018 року, підтримали нову назву бібліотеки імені Героїв Небесної сотні.

Рішення про перейменування бібліотеки підтримали 63 депутати Київради.

Як повідомлялося, в березні відбудеться нагородження призерів конкурсу наукових робіт на тему Революції Гідності серед студентів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.