АНОНС: Лекція "Крим наш. 5 років маніпуляції історією Криму"

Чи правда, що Крим – «споконвіку російська земля», що завжди належала Росії? Чи дійсно кримські татари – «народ-зрадник» і не мають права називатися корінними? Чи насправді Україна не має до Криму жодного стосунку і отримала його 1954 року незаконно? І чи реально 90% кримчан проголосували на референдумі 2014 року за повернення до «рідної гавані»?

Про це і багато іншого говоритиме кандидат історичних наук, публіцист Радіо Свобода і просто кримчанин Сергій Громенко – повідомляє Національний музей історії України.

 

5 років тому Кримський півострів був окупований та анексований Росією. З тих пір ця територія була суттєво укріплена та мілітаризована, перетворившись у буквальному сенсі на невразливий авіаносець. Але фізичною боротьбою за землю Кремль не обмежився.

З метою обґрунтувати свої т.зв. "історичні права" на Крим та виправдати власну агресію Москва раз-у-раз вдається до маніпуляцій з кримською історією.

Захід відбудеться в рамках проекту "LIKБЕЗ. Уроки історії".

Час: 23 лютого, субота, 14.00

Місце: Національний музей історії України (4 поверх), вул. Володимирська, 2, м. Київ.

Вхід за музейним квитком вартістю 10 грн.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.