У Варшаві відкрили меморіальну дошку на честь Військової місії УНР. ФОТО

13 лютого у Варшаві урочисто відкрили меморіальну дошку на будинку, в якому в 1920 році діяли Військова секція при Дипломатичній місії і Військова місія Української Народної Республіки.

Дошку встановили на будівлі колишнього готелю "Польський" за адресою вулиця Длуга (Długa), 29, що в центрі міста, передає видання українців у Польщі "Наше слово".

 

Участь у події взяв міністр закордонних справ України Павло Клімкін, міністр культури та національної спадщини Польщі Пйотр Глінський, мер Варшави Рафал Тшасковський, посол України в Польщі Андрій Дещиця. Серед присутніх – голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима, дипломат Микола Ярмолюк, посол Польщі в Україні Ян Пекло.

 Фото: FB Андрій Дещиця

Це перша така пам’ятна таблиця у польській столиці. Подібна меморіальна дошка знаходиться в Гданську на будинку, в якому у 20-х роках діяло Генеральне консульство УНР.

Доцент КНУ ім. Т. Шевченка, кандидат істориних наук Андрій Руккас зауважив, що напис на дошці неточний, адже на вулиці Длугій розташовувалися Військова секція і Військова місія лише з 1920 року. До того Військова секція перебувала в готелі "Саський" на вулиці Козій. 

"Тому згадка у тексті про 1919 рік і Місію недоречна з двох причин – не було Місії, а секція функціонувала в іншому місці", – написав історик у "Фейсбуці".

ДОВІДКА:

Від грудня 1919 року в Варшаві діяла Військова секція при Дипломатичній місії УНР, яка з лютого 1920 року розміщувалася в готелі "Польський". У липні 1920 року секцію реорганізували в самостійну Військову місію УНР, яка діяла до листопада того ж року.

Як повідомлялося, архів з’ясував обставини бою Армії УНР в 1919 році у Літках на Київщині.

У Сумах відкрили виставку "Сумщина в Українській революції 1917–1921 років".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.