Спецпроект

ІПН Польщі видав світлину спаленого українського села за "злочин українських націоналістів". ФОТО

Анонс відкриття пам’ятника "Жертвам українських націоналістів 1939—1947" на "Фейсбук"-сторінці Бюро вшанування боротьби й мучеництва Інституту національної пам’яті Польщі проілюстрували фотографією спаленого українського села Сагринь.

Пам'ятник "жертвам УПА" мали відкривати в м. Щецині 10 лютого.

На знімку зафіксовані охоплені вогнем хати українського села Сагринь на Холмщині (нині в межах Польщі), яке спалив підрозділ польського партизанського формування Армії Крайової в ніч із 9 на 10 березня 1944 року. Нападники спалили церкву, понад 280 хат, сотні господарських будівель та споруд.

Напис "Пам'ятник жертвам українських націоналістів в 1939-1947 роках" на фото українського села, яке спалили польські націоналісти 

За різними даними, під час нападу загинули від 800 до 1240 мешканців (70% із них жінки й діти). Уціліле майно та худобу нападники пограбували та вивезли до сусідніх польських колоній.

Пам'ятник у Щецині, на відкриття якого запрошувало Бюро ІПН. Фото: Cezary Aszkiełowicz / Agencja Gazeta 

На цей курйоз відреагував Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. "Знов спалена вояками польської АК українська Сагринь стає ілюстрацією жертв українських націоналістів", — зазначив він на своїй сторінці у "Фейсбуці".

 Повна версія фотографії палаючої хати села Сагринь

Нагадаємо, що не вперше польські офіційні установи використовують фото українських жертв польських партизанів для ілюстрації злочинів українських націоналістів.

11 липня 2018 року фото знищення Сагрині використала канцелярія прем’єр-міністра Польщі на сторінці в соціальній мережі, щоб нагадати про т. зв. "криваву неділю" — день, коли, на думку частини польських істориків, відбувалася найбільша хвиля нападів УПА на польські поселення.

 Інший ракурс, з якого видно бійців Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь 10 березня 1944 року 

ДОВІДКА:

У березні 1944 року загони Армії Крайової (АК) та Селянських батальйонів (Батальйони хлопські – БХ) провели "відплатно-превентивну", як вони її називали, акцію проти українських сіл на Холмщині (нині Грубешівський повіт Люблінського воєводства Польщі) – так звану "грубешівську революцію". 

У селах Пригоріле, М’яке, Сагринь, Шиховичі, Теребінь, Стриженець, Турковичі та інших польські партизани вбили близько 1.500 українців, а самі села знищили.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.