"Виключно особиста позиція". НАН відреагувала на заяву Толочка-старшого

Національна академія наук України відповіла на звернення членів Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій стосовно проросійської заяви академіка Петра Толочка в Москві в листопаді того року.

Відповідну заяву прес-служба НАНУ оприлюднила 7 лютого на сторінці у "Фейсбуці".

У заяві відзначили, що Петро Толочко – "знаний український історик-медієвіст, археолог, у науковому доробку якого чимало фундаментальних праць з історії та археології давнього Києва, проблем історії східних слов’ян, українського середньовіччя".

Водночас, за словами авторів документа, науковій спільноті України добре відома власна особлива позиція Толока-старшого з низки складних питань етногенезу, історії України нової та особливо – новітньої доби, а громадськості – політичні погляди, які він висловлює публічно.

Прес-служба зазначила, що оскільки у своїх виступах Петро Толочко не робив жодних заяв від імені Президії Національної академії наук України або НАН уцілому не робив, представляв він виключно особисту позицію.

Відповідно, Академія наук підкреслює, що "громадянська і політична позиція академіка НАН України П. П. Толочка є справою його особистих переконань і сумління та не відображає позицію Президії НАН України та Академії в цілому".

Нагадаємо, почесний директор Інституту археології НАН України доктор історичних наук, професор Петро Толочко взяв участь у відкритті ХХІІ Всесвітнього російського народного собору 1 листопада 2018 року в Державному Кремлівському палаці в Москві за присутності президента Росії Володимира Путіна та Патріарха Московського Кирила. 

У своєму виступі  він заявив, зокрема: "Я вважаю себе часткою Русского міра".

29 січня 2019 року члени Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій звернулися до президента Національної академії наук Укранїни Бориса Патона з проханням прокоментувати проросійський виступ академіка Петра Толочка.

Як відомо, доктор історичних наук, професор Петро Толочко є почесним директором Інституту археології НАН України, іноземним членом Російської академії наук, а також членом президії Всесвітнього російського народного собору. Раніше він очолював Інститут археології (1987—2017), займався дослідженнями походження східних слов’ян, історії Київської Русі та середньовіччя. З 2005 року Петро Толочко очолював Партію Політики Путіна. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.