Науковці ідентифікували середньовічну черницю-художницю за частками фарби на зубах

Чудернацька звичка облизувати кінчик пензля дозволила вявити нове свідчення про життя художниці через 900 років після її смерті.

Науковці Інституту Макса Планка виявили частки синьої фарби на зубах середньовічної черниці з Німеччини. Найімовірніше, фрагменти рідкісного пігменту ляпісу-лазурі відклалися на зубах через те, що черниця торкалася кінчика пензля язиком.

З дослідження, опублікованого в журналі Science Advances, випливає, що це свідчить про більшу залученість жінок в оздоблення священних текстів, ніж ввважалося раніше, повідомляє "Бі-Бі-Сі".

Предметом дослідження вчених було здоров’я та харчування в середні віки. Вони розпочали з вивчення скелетів тіл у середньовічному монастирі Дальхайм у Німеччині.

Фундамент церкви при жіночому монастирі в Дальхаймі

Дослідники аналізували зубний камінь – власне зубний наліт, який кам’яніє на зубах протягом життя. Дослідження зубів одного з об’єктів дали змогу зробити висновки про те, що вона їла.

Метод радіовуглецевого датування показав, що жінка жила між 997 і 1162 роками і померла у віці 45-60 років. Автори дослідження стверджують, що вона була типовою з усіх поглядів, за винятком того, що прилипло до її зубів.

У зразках її зубного каменю виявилися сотні крихіних синіх часток. Урешті-решт, учені зрозуміли, що мають справу з лазуритом, рідкісним і дорогим пігментом, який походить з одної гори в Афганістані.

Ляпіс подрібнюють на порошок і змішують, щоб отримати ультрамарин – яскраво-синій колір, який не могли дозволити собі навіть такі митці, як Мікеланджело.

Збільшені часточки лазуриту, вкраплені в зубний наліт

Пігмент використовували в середньовічній Європі для оздоблення найцінніших релігійних рукописів.

"З огляду на те, як пігмент локалізований у її роті, ми зробили висновок, що найімовірніше вона сама малювала цим пігментом та під час роботи облизувала кінчик пензля", – говорить Моніка Тромп з Інституту Макса Планка у Єні.

Науковці кажуть, що тільки писарям та художникам виняткових здібностей могли довірити користування таким цінним пігментом.

Відкриття свідчить про те, що жінки відігравали значно важливішу роль у переписуванні та оздобленні рукописів у ті часи, ніж вважалося досі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.