Історія допомагає нам прямувати сьогоднішнім днем у майбутнє – Папа Франциск

Про важливість історії та її завдання говорив Папа під час зустрічі з членами італійської Асоціації Викладачів Історії Церкви, приймаючи їх у Ватикані 12 січня 2019 р.

Про це повідомляє vaticannews.va

Фото: vaticannews.va

"Історія, яку вивчають з любов’ю, може і повинна багато чого навчити людей сьогодення, яке дуже розділене та спрагле істини, миру і справедливості", – наголосив Папа Франциск, приймаючи в апостольському палаці у Ватикані понад 60 членів італійської Асоціації Викладачів Історії Церкви.

Важливість історії

На початку своєї промови Глава Католицької Церкви подякував Президенту Асоціації за слова привітання та, зокрема, за те, що він пригадав присутнім відомий вислів "historia magistra vitae" (історія – вчителька життя), що є дуже важливим принципом, тісно поєднаним із служінням Асоціації Викладачів Історії Церкви.

Папа Франциск пригадав про те, як однин із засновників Асоціації, отець-єзуїт Джіакомо Мартіна, який впродовж довгих років викладав історію у Папському Григоріянському Університеті у Римі, любив часто повторювати своїм студентам, що історія, без сумніву, є вчителькою життя, але вона має мало учнів.

У цьому контексті Папа підкреслив, що було б дуже добре, якщо б ми навчилися мудро та сміливо роздумувати над драматичними і нищівними наслідками війни, численних воєн, які завдали стільки болю багатьом людям. Як зауважив Папа, на жаль, люди не бажають вчись із тих історичних подій.

Італія є багатою свідченнями минулого

На переконання Глава Католицької Церкви, Італія, а зокрема Церква в Італії, є дуже багатою різними свідченнями минулого. Це багатство не повинно бути лише скарбом, який ми сумлінно оберігаємо, але воно повинно допомогти нам прямувати сьогоднішнім днем у майбутнє.

Історія Церкви, особливо Церкви в Італії, є точкою опори для усіх тих, які бажають зрозуміти, поглибити та насолоджуватись минулим, не перетворюючи його у музей чи, ще гірше, у цвинтар ностальгій, але вчиняючи його живим та присутнім для наших очей.

Боже Слово є в центрі історії

У центрі історії є Слово – Ісус Христос, наголосив Папа Франциск. Мова йде про Слово, що було нам подароване Богом і Яке потрібно свідчити нашим життям. Це Боже Слово діє в історії та перемінює її зсередини; Воно так глибоко позначило історію людства, що від Нього розпочався поділ історії на "до" і "після" Нього.

Цілковите прийняття цієї спасительної та милосердної дії Божого Слова повинно вчинити віруючого історика дослідником, який значно більше шанує факти та правду, який є дуже уважним та обережним у своїх пошуках, послідовним свідком у навчанні; який не дбає виключно про кар’єрний ріст чи академічні визнання; який не претендує бути суддею подій та осіб минулого.

"І справді, здатність побачити присутність Христа і шлях Церкви в історії, вчиняє нас покірними і позбавляє спокуси ховатись у минулому, аби уникнути сьогодення", – мовив далі Папа, додаючи, що таким був досвід багатьох вчених, які розпочали свої пошуки як атеїсти чи агностики та знайшли Христа, бо ж історія не могла бути зрозумілою без цієї сили.

Побажання Папи історикам

На закінчення зустрічі Папа побажав присутнім викладачам історії, щоб їхньою непростою місією та їхнім свідченням вони робили свій вклад, допомагаючи іншим споглядати Ісуса, Який є Наріжним Каменем і діє в історії та у пам’яті людства і всіх культур.

"І нехай же Він завжди дає вам відчути Його спасительну присутність в фактах, в документах, в подіях", – мовив Глава Католицької Церкви, дякуючи присутнім за їхній труд в історичних пошуках та за їхнє свідчення.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.