АНОНС: Вечір Різдвяних Василів: історія від шістдесятників до Сенцова

У Києві запрошують на Вечір Різдвяних Василів, який був започаткований дисидентом та філософом Євгеном Сверстюком.

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

 

Щороку в січні вже традиційно відзначають Свято Різдвяних Василів, збирають особливих гостей та згадують Стуса, Симоненка, Чумака, Еллана-Блакитного, які народилися у ці різдвяні дні.

На 12 січня в Україні випадає День політв’язня. Саме у цей день 1972 року в Україні розпочався "генеральний погром" українського шістдесятництва. Буквально за кілька днів були заарештовані Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель та інші.

Історія повторюється. У російських тюрмах Різдво за ґратами зустрічають близько 70 політв’язнів та 24 військовополонені українські моряки. Ще більше сотні перебувають у підвалах окупованого Кремлем Донбасу. І тепер уже звичайний кримський фермер Володимир Балух демонструє те, що Василь Стус називав по життю "прямостоянням".

"Система давно і успішно перемелює ось таких людей… Якби я наступив на горло власній пісні, забув свої принципи, то для того, щоб не сидіти в тюрмі, було досить визнати свою провину, морально зламатися… Я не хочу, щоб колись мої нащадки, діти всієї України, дорікнули мені в тому, що я десь проявив слабкість" (із останнього слова на суді Володимира Балуха).

У вечорі візьмуть участь лауреати Премії імені Василя Стуса: Голова Українського інституту національної пам’яті, історик Володимир В’ятрович, правозахисниця Олександра (Леся) Матвійчук, Тарас Компаніченко та гурт "Хорея Козацька", фольклорно-етнографічний гурт "Дай Боже", виконавиця співаної поезії Олена Голуб, бард Ігор Жук та інші.

На заході також будуть представлені: автобіографічна книга історика дисидентського руху Василя Овсієнка "Життя як покута" та книга Георгія Касьянова "Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 60-80-х років XX століття", підготовлені видавництвом "Кліо" до цьогорічного Дня українського політв’язня.

Усі охочі можуть прямо на вечорі підписати різдвяну листівку заручникам Кремля, яку обов’язково передадуть адресатам організатори.

Організатори: Український інститут національної пам’яті, видавництво "Кліо", Український ПЕН, Центр громадянських свобод.

Час: 12 січня, субота, 17.00

Місце: Колонна зала Київської міської ради, вул. Хрещатик, 36

Вхід вільний

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.