На "Цвинтарі орлят" у Львові — нова спроба вандалізму

Сьогодні близько другої години ночі зафіксували нову спробу розбити конструкції, в яких розміщені скульптури левів на кладовищі польських військових поховань на Личаківському цвинтарі.

Про це повідомив на своїй сторінці у "Фейсбуці"  заступник міського голови Львова із питань розвитку Андрій Москаленко, передає Польсько-український портал.

За його словами, до ранку конструкції відновили. Зараз тривають слідчі дії. На місце події відразу викликали представників поліції та Служби безпеки України. Провокаторів на місці затримати не встигли.

"Зважаючи на системність провокацій, Львівська міська рада вимагає від правоохоронних органів ефективних дій щодо розслідування та недопущення подальших провокацій", – додав Москаленко.

 Фото: dziennik-polityczny.com

Нагадаємо, скульптури левів на Личакові не вперше стають місцем, де вчиняють провокації. Зокрема, щойно 22 листопада працівники й охорона кладовища затримали трьох польських студентів. Молоді люди намагалися запалити фаєри на одному з полів кладовища – біля місця польських військових поховань.

А 28 липня група поляків уже пошкоджувала захисні щити довкола скульптур. Тоді молодики зірвала передні панелі захисних боксів на скульптурах. 13 березня в "Меморіал орлят" кинули гранату.

Львівська облрада 25 жовтня підтримала заяву щодо незаконного встановлення на території Личаківського кладовища мілітарних польських символів – скульптур левів.

Депутати вимагали демонтувати ці скульптури, з огляду на відсутність правових підстав для перебування їх на території кладовища, а також щоб уникнути провокацій. Натомість віце-міністр МЗС Польщі Бартош Ціхоцький заявив, що українська сторона отримала офіційне попередження про негативні наслідки в разі демонтажу левів.

Скульптури левів востаннє встановили на території "Цвинтаря орлят" на Личаківському кладовищі в грудні 2015 року. Скульптури перевезли звідти понад 40 років тому, а дискусія про їхнє можливе повернення тривала понад 15 років, адже фігури на момент створення містили польські патріотичні написи.

Повернення левів 2015-го відбулося без представлення цього рішення широкій громадськості. До того ж воно порушувало ухвалу Львівської міськради, яка забороняє встановлення чи відновлення будь-яких елементів на польських військових похованнях.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.