У Верховній Раді відкрили контрпропагандистську виставку про Донбас

4 грудня в парламенті Український інститут національної пам’яті відкрив інформаційно-просвітницьку, контрпропагандистську виставку "Донбас: переPROчитання образу".

Виставка є спробою деконструювання створеного російською пропагандою негативного медійного образу краю як "особливого" регіону, актуалізованого в українському суспільстві в умовах війни Росії проти України.

У виставці зібрані найбільш переконливі та цікаві факти історії заселення степових регіонів, що розкривають суть Донбасу як цивілізаційно-культурного перехрестя. Значна їх частина присвячена "антирадянським виступам" та проявам суспільної незгоди серед жителів Донецької та Луганської областей.

 

"Ми повинні розуміти, що боротьба за Донбас триває давно, і раніше совєтська пропаганда, а зараз російська поширюють негативні медійні образи", - наголосила Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Ганна Гопко.

 Ганна Гопко. Фото: прес-служба УІНП

Експозиція повністю руйнує міф про Донбас як "надзвичайно зрадянізоване" населення регіону.

"Сучасний окупований Донбас не позбувся міфу про начебто проросійський анклав, де не було нічого українського. Попри шалену русифікацію протягом багатьох років, Донбас був, залишається і буде українським. Під час так званого обміну територіями з Польщею після Другої світової війни величезна кількість українців з теренів Західної України була переселена не лише на південь України, а й на Донбас. Трудова міграція ще більше зробила Донбас насправді українським", - підкреслив Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Микола Княжицький.

Микола Княжицький. Фото: прес-служба УІНП 

На його переконання, виставка дає усвідомлення, що Донбас завжди був і буде українським, що це українська земля, і тому боротьба за неї є святою.

Виставка "Донбас: переPROчитання образу" дозволяє побачити в регіоні не стільки Донбас, скільки українські Донеччину та Луганщину, зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

"Спочатку імперії крадуть минуле, потім загарбують територію. Так зробила Росія з Кримом, який зображали "ісконно рускім", і з Донбасом, з минулого якого стирали українські сліди. Такий погляд активно впроваджувався в суспільну свідомість на цих теренах та в Україні загалом. Вже потім з‘являються "зелені чоловічки" чи терористи з георгіївськими стрічками, які нібито відновлюють історичну справедливість. Тому визволення і Криму і Донбасу неможливе без повернення правди про їхнє минуле, їхньої інтеграції в загальноукраїнський історичний наратив", - наголосив В’ятрович.

 Володимир В'ятрович. Фото: прес-служба УІНП

Виставка містить маловідомі матеріали з фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Галузевого державного архіву СБУ, а також документи з Державного архіву Донецької області.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.