У Верховній Раді відкрили контрпропагандистську виставку про Донбас

4 грудня в парламенті Український інститут національної пам’яті відкрив інформаційно-просвітницьку, контрпропагандистську виставку "Донбас: переPROчитання образу".

Виставка є спробою деконструювання створеного російською пропагандою негативного медійного образу краю як "особливого" регіону, актуалізованого в українському суспільстві в умовах війни Росії проти України.

У виставці зібрані найбільш переконливі та цікаві факти історії заселення степових регіонів, що розкривають суть Донбасу як цивілізаційно-культурного перехрестя. Значна їх частина присвячена "антирадянським виступам" та проявам суспільної незгоди серед жителів Донецької та Луганської областей.

 

"Ми повинні розуміти, що боротьба за Донбас триває давно, і раніше совєтська пропаганда, а зараз російська поширюють негативні медійні образи", - наголосила Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Ганна Гопко.

 Ганна Гопко. Фото: прес-служба УІНП

Експозиція повністю руйнує міф про Донбас як "надзвичайно зрадянізоване" населення регіону.

"Сучасний окупований Донбас не позбувся міфу про начебто проросійський анклав, де не було нічого українського. Попри шалену русифікацію протягом багатьох років, Донбас був, залишається і буде українським. Під час так званого обміну територіями з Польщею після Другої світової війни величезна кількість українців з теренів Західної України була переселена не лише на південь України, а й на Донбас. Трудова міграція ще більше зробила Донбас насправді українським", - підкреслив Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Микола Княжицький.

Микола Княжицький. Фото: прес-служба УІНП 

На його переконання, виставка дає усвідомлення, що Донбас завжди був і буде українським, що це українська земля, і тому боротьба за неї є святою.

Виставка "Донбас: переPROчитання образу" дозволяє побачити в регіоні не стільки Донбас, скільки українські Донеччину та Луганщину, зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

"Спочатку імперії крадуть минуле, потім загарбують територію. Так зробила Росія з Кримом, який зображали "ісконно рускім", і з Донбасом, з минулого якого стирали українські сліди. Такий погляд активно впроваджувався в суспільну свідомість на цих теренах та в Україні загалом. Вже потім з‘являються "зелені чоловічки" чи терористи з георгіївськими стрічками, які нібито відновлюють історичну справедливість. Тому визволення і Криму і Донбасу неможливе без повернення правди про їхнє минуле, їхньої інтеграції в загальноукраїнський історичний наратив", - наголосив В’ятрович.

 Володимир В'ятрович. Фото: прес-служба УІНП

Виставка містить маловідомі матеріали з фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Галузевого державного архіву СБУ, а також документи з Державного архіву Донецької області.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.