25 музеїв Львівщини відтепер можна відвідати онлайн

У 2018 році департамент з питань культури, національностей та релігії Львівської облдержадміністрації започаткував новий інтерактивний музейний проект «Відвідай».

Про це повідомляє lviv1256.

 Музей Арсенал, Львів

Це унікальна можливість оглянути музей Львівщини у будь-якому куточку світу, маючи при собі електронний гаджет та доступ до інтернету. На сьогодні понад 25 музеїв Львова та області нанесено на віртуальну карту.

Але робота над наповненням карти триватиме і надалі, оскільки мета проекту – представити історико-культурне надбання музеїв на Львівщині, зробити музеї доступними для всіх та будь-де.

Щоб почати тур, потрібно перейти за посиланням або на сайті ЛОДА знайти банер "Інтерактивний тур музеями Львівщини" і клацнути на нього.

Серед музеїв, які можна відвідати онлайн:

  • Меморіальний музей Михайла Грушевського, Львів
  • Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького", Львів
  • Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича, Львів
  • Історико-меморіальний музей полковника Євгена Коновальця, с. Зашків
  • Музей Слави Стецько в Юшківцях
  • Меморіальний комплекс "Борцям за волю України", Стрий
  • Меморіальний музей-садиба родини Бандерів, Стрий
  • Музей-садиба Степана Бандери, с. Воля Задеревацька
  • Народний музей визвольної боротьби ОУН і УПА, с. Кавсько
  • Музей гетьмана Петра Сагайдачного, с. Кульчиці
  • Музей визвольної боротьби, с. Чуква
  • Музей підпільного штабу УПА генерала Романа Шухевича, с. Грімно
  • Державний історико-культурний заповідник "Нагуєвичі", с.Нагуєвичі
  • Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка, Львів
  • Львівський музей історії релігії, Львів
  • Музей "Староскварявський іконостас ХVІ-ХVІІІ ст.", с. Стара Скварява
  • Музей Арсенал, Львів
  • Кам’яниця Корнякта, Львів
  • Відділ давньої історії України, Львів
  • Музей-садиба родини Антоничів, с. Бортятин
  • Меморіальний музей Олекси Гасина "Лицаря", Генерал-хорунжого УПА, с. Конюхів
  • Музей Новітніх Героїв, Рудки
  • Музей історії національно-визвольної боротьби ОУН і УПА 40-60-х років ХХ століття, Самбір
  • Українське мистецтво ХХ ст., відділ Національного музею у Львові ім. А. Шептицького
  • Сектор "Літературний Львів І половини ХІХ – ХХ ст." Львівського історичного музею

Читайте також:

На Львівщині відкрилась виставка старовинних дерев’яних храмів у мініатюрі. ФОТО

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.