Суд ФРН: Фото музейних експонатів не підлягають публікації в Інтернеті

Фотографування музейних експонатів і публікація зроблених фото в Інтернеті неприпустима. Такі дії порушують авторські права і право на публікацію, постановила Федеральна судова палата Німеччини.

Про це повідомляє Deutsche Welle.

Якщо музей забороняє фотографування своїх експонатів, то відвідувачі не мають права фотографувати картини і публікувати зроблені знімки в Інтернеті, постановила Федеральна судова палата Німеччини у четвер, 20 грудня.

Постанова була винесена у справі співробітника сайта "Вікіпедія", який у 2007 році сфотографував картини у музеї Райса-Енгельхорна (Reiss-Engelhorn) в Мангеймі, а також відсканував фотографії в одному з музейних каталогів, а потім опублікував відзняте у "Вікіпедії".

Згідно з висновком суду, у випадку з відсканованими фотознімками з каталогу має місце порушення авторських прав, оскільки фотограф, який зробив фото для музейних публікацій, передав цьому музею права на публікацію.

Що стосується власне фотографій, то вони перебувають під захистом, оскільки фотограф, здійснюючи зйомку, приймає цілий ряд художніх рішень, що стосуються місця, відстані, кута зйомки, освітлення і кадрування.

Суд також констатував, що співробітник "Вікіпедії", роблячи власні фотографії, порушив договірно оформлену заборону на фотографування в даному музеї. Адже правила користування і піктограма у вигляді перекресленого фотоапарата є частиною договору про правила відвідування музею.

"Вікімедіа", що є підрозділом "Вікіпедії", висловила розчарування постановою суду. "Музеї повинні робити все для забезпечення максимальної доступності мистецтва і культури минулих століть", - вказав представник "Вікімедіа".

Самі по собі картини, виставлені в комплексі "Музей Райса-Енгельхорна", є суспільним надбанням, оскільки після закінчення 70 років після смерті художника, його роботи вже не охороняються авторським правом.

Як повідомлялося, картина видатного українського митця Сергія Васильківського "Етюд з будинком" повернулася з Німеччини до Харківського художнього музею.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.