Кучерук: Реконструкція будинку Центральної Ради може знищити пам'ятку державотворення

Колишній будинок Української Центральної Ради почали реконструювати. Однак у Музеї Української революції вважають, що це — загроза цілковитого знищення історичної пам’ятки.

Про це під час прес-конференції в "Главкомі" заявив директор Музею Української революції 1917-1921 рр. Олександр Кучерук.

З його слів, план реконструкції передбачає, що в стінах Київського міського будинку вчителя побудують чотири ліфти, ресторан на даху і туалети на місці кабінетів очільників Центральної Ради Михайла Грушевського і Володимира Винниченка.

 

Це створює загрозу для Музею Української революції та інших музеїв, які розташовуються в будівлі Будинку вчителя.

"Цей будинок припав комусь до душі. І там захотіли влаштувати офісний центр, щось подібне на резиденцію олігархів. І стало питання, як всіх виселити. Пішла працювати бюрократична машина.

Тодішня директорка Лариса Мельник не згоджувалася з такими діями, тому її прибрали, і поставили вчителя історії однієї зі столичних гімназій пані Рудьковську. Їй дали завдання за рік очистити приміщення. Але вона з цим не справилася. Її теж прибрали, і на її місце поставили іншого ліквідатора Олега Стешука, який делікатно і вправно це робить. Він нічого ніде не говорить, а тихо робить", — пояснив Олександр Кучерук.

Першою зазнала руйнувань під виглядом "реконструкції" зала засідань Центральної Ради.

"На сторіччя Центральної ради мали у цій залі відбутися урочистості. Мав бути президент. Приходила його служба охорони, і їм сказали, що не можна, щоб президент тут був, бо десь там шибка розбита. Також на 22 січня 2017 року до Дня Злуки, до Дня IV універсалу вони покликали столяра, електрика, які розібрали стільці і склали на купу. Почали розвішувати оголошення про те, що там усе валиться, і ніяких заходів проводити не можна. Я запросив представників ВРУ, вони прийшли подивилися, і не зрозуміли, що там може валитися", — продовжує Кучерук.

Фірма, якій доручили реставраційні роботи, має менше 700 доларів статутного капіталу.

"За роботи запросили 6 млн гривень. Згідно з планами "реставрації", повинно з’явитися 4 ліфти, на даху — ресторан, і туалети замість кабінетів Грушевського. Якщо нам усім не втрутитися в цю ситуацію, то ми втратимо пам’ятку історії та культури", — резюмував директор музею.

Про загрози, які несе Будинку вчителя "реставрація", "Історична правда" вже писала:

Туалети на місці кабінету Грушевського: чим може завершитися псевдо-"реставрація" Київського будинку вчителя 

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".