АНОНС: У Львові поговорять про ідеї та виклики музею Революції Гідності

Музей, що зародився як прояв громадянської позиції, як майданівська ініціатива, переріс у офіційну державну інституцію.

Це логічний і правильний наслідок перемоги Революції Гідності – держава задекларувала свій обов’язок збереження пам’яті про Майдан та пропагування його цінностей – кажуть організатори.

 

Для музею це гарантія подальшого існування, але також і виклик: наскільки можливо бути динамічною інституцією в умовах бюрократичних обмежувачів?

Новостворений музей не має своїх виставкових площ та необхідної інфраструктури приміщень. По суті, завдання всієї команди Музею – будувати його.

І йдеться як про спорудження реальних стін музею та створення меморіалу, так і про втілення ідеї динамічної інституції, спрямованої однаковою мірою на пам’ять про минуле, як і на творення простору майбутнього.

Співробітники Національного музею Революції Гідності Ольга Сало та Катерина Зайцева розкажуть про ідеї, виклики та успіхи музею, а також запрошують долучитись до розмови про те, як працювати з темою Майдану.

Час: 11 грудня, вівторок, 19.00

Місце: Підземелля Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла, вул. Театральна, 11; вхід з просп. Свободи

Вхід вільний!

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.