Путіна просять повернути КГБ

Президенту Російської Федерації Володимиру Путіну запропонували повернути головній спецслужбі країни назву КГБ.

З такою ініціативою виступив "Національний комітет +60", повідомляє російська служба Радіо "Свобода" з посиланням на російські мас-медіа.

Така ідея виникла після того, як у російський день військового розвідника Путін запропонував повернути армійській розвідці колишню назву "ГРУ" – Головне розвідувальне управління.

"Однозначно архіважливі аналогічні спецслужби соющної держави Росія—Білорусь повинні називатися однаково – КГБ. На думку експертів, зворотне перейменування КГБ, ГРУ і міліції, поза сумнівами, одержить повне схвалення росіян і нейтралізує провокації опозиції, як аживе на щедрі подачки Заходу!", – ідеться в заяві об’єднання.

Зараз спецслужба Російської Федерації називається Федеральною службою безпеки (ФСБ). Найвищий орган управління військовою розвідкою — Головне управління Генерального штабу Збройних сил РФ. До 2010 року воно називалося Головним розвідувальним управління (ГРУ) ГШ ЗС РФ. Така ж абревіатура існувала і в Радянській армії.

Нагадаємо, що "Національний комітет +60" створили в Санкт-Петербурзі в 2012 році для відзанчення 60-річного ювілею Путіна. Проте група діє й досі. Зокрема, навесні цього року комітет закликав патріарха РПЦ Кирила створити ікону з ликом Путіна.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.