Через демонтаж фігур польських левів у Львові виник скандал

Леви повинні залишитися на своєму місці, – вважає голова Інституту національної пам’яті Польщі Ярослав Шарек. Так історик коментує резолюцію Львівської обласної ради про усунення скульптур левів з Меморіалу львівських орлят.

Депутати обласної ради вважають, що скульптури на польському цвинтарі встановлені незаконно і вони є частиною польської пропаганди, пише вижання Форпост із посиланням на Польське радіо.

 Фото: Форпост

"Важко зрозуміти бажання усунути ці скульптури. Україна нині – це велика незалежна держава. Яким чином можуть становити загрозу ці два леви на цвинтарі захисників Львова. Вони там повинні залишитися".

Двох кам'яних левів повернули на "Цвинтар захисників Львова" у 2015 році. Нині вони стоять там прикриті дерев’яними щитами. Львівська обласна рада ще у 2016 році прийняла подібну резолюцію з вимогою усунути скульптури з польського кладовища.

Цьогоріч депутати Львівської обласної ради проголосували за усунення левів з цвинтаря орлят, що розташований на Личаківському кладовищі. За проголосували 45 депутатів на сесії 25 жовтня.

Львівська обласна рада вимагає усунення скульптур левів з Меморіалу львівських орлят. Відповідну резолюцію до українського уряду та правоохоронних органів України прийняли депутати обласної ради. Вони вважають, що скульптури на польському цвинтарі встановлені незаконно і вони є частиною польської пропаганди.

У резолюції, надісланій Польському радіо прес-службою Львівської обласної ради, написано, що скульптури левів на Цвинтарі орлят у Львові раніше були частиною пропагандистсько-військового цвинтарного комплексу і нині стають причиною можливих провокацій.

За словами депутатів обласної ради, леви на польський військовий цвинтар повернули завдяки зусиллям польської сторони, але за згодою міської влади Львова.

У документі депутатів зазначено, що бажання польської сторони помістити скульптури левів на цвинтарі є елементом, як написано, стратегії польських політиків, направленої на використання шовіністично-імперських настроїв щодо Львова.

У заяві депутатів Львівської обласної ради зазначено, що бажання таємно встановити пам’ятники польській окупації Львова триває на тлі руйнування українських пам’ятників на території Польщі, що відбувається за мовчазної згоди польської місцевої влади.

Читайте також:

Солідарність заради майбутнього. ЗВЕРНЕННЯ

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.