Україна здобула першість у міжнародному рейтингу доступу до архівів КГБ

За оцінками Інституту розвитку свободи інформації (IDFI) Україна посіла перше місце з показником 70.11% в загальному підсумку оцінювання доступу до архівів КГБ серед пострадянських країн.

Про це "Історичній правді" повідомили в Українському інституті національної пам'яті.

"Лідерство — не привід зупинятися. На цьому етапі реформи для нас найважливіше  забезпечити сталість доступу. Наразі ми працюємо над створенням архіву Інституту до якого буде передано документи КГБ із архівів силовиків. Це необхідний етап реформи, який унеможливить політичний вплив на доступ до архівної інформації і позбавить силовиків не властивої роботи",  коментує Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.   

Детальний рейтинг розміщено на онлайн платформі Open-Archives.org 

 Тисніть тут для збільшення
  Тисніть тут для збільшення

"Першочергове моє завдання — показати що закон працює на практиці, і досвід архіву СБУ яскраве свідчення цього. Наша місія зберігати і надавати доступ. Ми раді, що користувачі задоволені, а експерти надають високі оцінки", — зазначив директор Архіву СБУ Андрій Когут. 

Окрім України у трійку лідерів також потрапили Грузія (68.37%) та Казахстан (68.36%). 

Спеціалісти IDFI, в рейтингу відкритості державних архівів пострадянських країн, оцінювали однорідність законодавчої бази щодо державних архівів, загальне архівне законодавство, інші закони, що стосуються архівів, архівні послуги, веб-сайти (архівні, віддалені, онлайн-сервіси) та читальний зал (послуги та процедури для дослідників). 

  Тисніть тут для збільшення

Прикметно, що під час створення методології використовувалися напрацювання української громадської організації Центр досліджень визвольного руху, зокрема програми "Відкриті архіви" та рекомендації Міжнародної архівної організації (ICA). 

Найвищі показники в рейтингу з українських архівів отримали Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ)  75.11% та Центральний державний історичний архів України (ЦДІАК України)   65.1%. 

ДОВІДКА:

Open-Archives.org  це онлайн-платформа, яка пропонує інтерактивний рейтинг архівної відкритості з пострадянських країн. Платформа також включає блоги з питань, пов'язаних з архівами, методологію, за якою проводиться оцінка, а також результати досліджень існуючих архівних законодавства і практики в цільових країнах.

Дослідження проводилося Інститутом розвитку свободи інформації (IDFI) у співпраці зі своїми партнерами з країн-учасниць: Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, України та Узбекистану.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.