Перші відвідувачі побували у Свірзькому замкові. ФОТО

20 жовтня Свірзький замок офіційно відкрили для відвідувачів. До цього вільно можна було відвідувати тільки територію довкола замку.

Про це повідомляє "Твоє місто".

"Насправді, замок ніколи не був відкритий для відвідувачів. До 1939-го року тут проживали власники замку, а в радянський час тут відкрили школу трактористів, яка проіснувала недовго. Згодом у замку вирішили зробити готель для архітекторів, втім його так і не відкрили", – розповідає проектний директор громадської спілки "Культурний центр замок Свірж" Анастасія Камалдінова.

 
 

Замок відкрили виставкою "Замок Свірж. Генеза. Не всі історії замку". В перший день його відвідали більше сотні людей, серед яких більшість – дитячі екскурсійні групи.

"Національна спілка архітекторів вважає, що така споруда не має права занепадати і повинна бути відкритою для суспільства. Його руйнували татари, російські війська в Першій світовій, але він завжди відроджувався і ми не маємо права його втратити зараз", –додає Анастасія Камалдіна.

 
 

На перший етап відновлення Свірзького замку Український культурний Фонд виділив 500 тисяч гривень. У самому замку та на території довкола нього планують зробити соціальний та мистецький простір із розважальними, просвітніми та культурними закладами. Програму плану реконструкції та подальшого використання замку організатори представлять вже в листопаді.

"Сьогодні музейні експозиційні зали відживають. Сучасне суспільство все менше цікавиться класичними експонатами і вітринами. Нам потрібно буде поєднувати різні соціальні простори із мистецькими проектами. Тут будуть і кав’ярня і розважальні моменти і своєрідна платформа для митців та архітекторів. Можливо в замку буде бізнес-готель, але не більше, ніж на 20 місць. Втім, ми не плануємо осучаснювати замок, замінювати газони тощо. Це має бути мінімальне втручання і облагородження того, що ми маємо", –пояснює Анастасія Камалдіна.

 
 

Замок відкритий для відвідувачів із четверга до неділі, з 11 до 17-ї години. Відвідувати замок можна тільки екскурсійними групами. Організатори кажуть, що взимку графік відвідування, можливо, зміниться через відсутність опалення в замку та нестачу персоналу для догляду за ним. Однак із весни в замку знову планують розпочати активну діяльність і залучити меценатів та грантодавців.

Як повідомлялося, Петро Порошенко доручив Кабміну та КМДА невідкладно забезпечити Національний музей Революції Гідності приміщеннями для експозицій і зберігання музейних предметів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.